Збільшити або зменшити шрифт тексту : Гнівне викриття царизму в поемі Т. Шевченка «Кавказ» стало справжнім вираженням ідеї боротьби українського та й будь-якого народу за своє визволення. Ставши на захист народів Кавказу, які обороняли свою волю від зазіхань російського самодержавства, поет настільки усвідомлював природу імперського загарбництва, настільки точно охарактеризував його підлу і підступну ідеологію, що його поема набула справді загальнолюдського звучання.
За словами І. Франка, «Кавказ» у порівнянні з поемою «Сон» «побудований уже на ширшій, можна сказати загальнолюдській основі. Всяка боротьба за волю, всяке змагання проти «темного царства» зі становища загальнолюдського, се, може, найкраще свідоцтво могутнього, всеобіймаючого, щиролюдського почуття нашого поета».
Поема «Кавказ» складається з окремих смислових блоків, між якими, здається, немає прямих зв’язків, але спостерігається тонкий змістовий, ідейний зв’язок. Перша частина має характер притчової, оскільки в ній поет звертається до міфологічного образу Прометея, прикованого до скелі. Прометей ніби стає символом сили й незнищенності людського духу, який навіть у неволі залишається живим і незламним:
Розбиває, та не вип’є
Живущої крові, —
Воно знову оживає
І сміється знову.
У притаманних узагалі для поетичного мислення Т. Шевченка ліричних відступах поет висловлює своє ставлення до духовного та політичного стану поневолених народів, з болем сподівається, що воля оживе, встане й поведе за собою до боротьби.
Поет пристрасно звертається до Бога. Початок цього монологу нагадує молитву з притаманним їй християнським смиренням:
Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!
Та Шевченко не може змиритися з тим, що в кривавих ріках тоне людська свобода, що її нищать. І знову він звертається до образу гір, але це вже не ті гори, до яких прикуто Прометея, це гори «засіяні горем, кровію политі». Поет вдається до згадки саме про гори, щоб підкреслити глибину й безмежність людських страждань. Так само підкреслюють це такі образи, як «ріки крові», « огненне море ». Волю ж Шевченко порівнює із якоюсь зацькованою та слабкою істотою:
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо.
Отже, звертаючись до історичної проблеми гноблення народів Кавказу, Шевченко розглядає цей історичний факт набагато ширше, про що й свідчить перша частина його твору. Міфологічний образ Прометея виводить проблему на рівень загальнолюдської, а згадка про «нашу волю», «дівочі сльози», «удовині» дозволяє простежити виразну паралель з історичним становищем України.
І з гіркою іронією звучать слова поета:
Чурек і сакля — все твоє;
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не візьме за своє…
За цими рядками стоїть гнівне звинувачення поета на адресу всіх тих, хто повсякчас зазіхає на чужу землю, чужу свободу, хто навіть скоро вимагатиме «платить за сонце».
Символом неволі виразно постає також образ тюрми:
А тюрм! А люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить.
Бо благоденствує.
Справді самодержавна Росія, збудована на насильницькому приборканні багатьох сусідніх народів, позбавленні їхньої волі. І якою гіркою іронією сповнені слова «на всіх язиках все мовчить», адже деякі народи, зокрема українці, позбавлені були навіть права користуватися своєю рідною мовою, писати нею й говорити вільно. З величезним болем Шевченко питає:
За кого ж ти розп’явся, Сине Божий?
Дійсно, Христос прийняв свою смерть заради духовного звільнення всього людства, а його кати позбавляють народи волі й правди. Чи є вихід з такого становища? Так, Тарас Шевченко бачить його в тому, щоб усі народи прокинулися нарешті від свого віковічного сну й почали боротися за свою свободу самостійно. Поет розуміє, що станеться це не так швидко, і промовляє з надією:
А поки що мої думи,
Моє люте горе
Сіятиму, — нехай ростуть
Тай з вітром говорять.
Так, думки й заклики Великого Кобзаря зробили свою справу — наш народ, як і багато інших, виборов свою свободу й незалежність. Отже, справа Шевченкова не пройшла марно.
У рядках поеми нашого талановитого поета вкладені глибокі думки, що торкаються не тільки проблем існування нашого народу, але й проблем загальнолюдських. Т. Шевченко створив перший по-справжньому дієвий політичний твір, значення якого в українській культурі непересічне. «У поемі «Кавказ», — пише В. Сухомлинський, — поет викриває самодержавство, царизм як гнобителя народів». І слово його стало справжнім звинуваченням зла і закликом боротися за добро.
Свежие комментарии