Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Образ Герасима Калитки «Сто тисяч» — це сільський багатій, найбільше бажання якого — збагачення. Заради цього він недосипає і недоїдає, сам тяжко працює і своїм рідним не дає спуску. Життя в його розумінні складається з двох понять — грошей і землі, всі думки його і мрії, розмови і вчинки базуються на них. Цитатна характеристика Герасима Калитки допоможе краще розкрити його образ.

Зовсім засліплений жадобою до грошей, тому легко стає жертвою досвідчених шахраїв-фальшивомонетників. Зажерливість до накопичення грошей і землі становить основний зміст образу Калитки. Герой не гребує ніякими способами нажитися, нерідко за рахунок руйнування господарства бідних селян, що через злидні тікають із села, і дрібних поміщиків. Земля — його мета, гроші — його засіб. Із цих двох речей складається його уявлення про життя. Від однієї тільки уяви про докуплений шмат землі в Калитки «диханіє спирає». Скупиться по-людськи поїсти, сам працює і не дасть відпочити й навіть помолитись наймитам. Вівтар своєї жадоби Калитка готовий покласти не лише свої сили й життя, але й майбутнє власного сина. Його скнарість переходить усі межі. Він спекулює навіть релігійними поняттями і принципами. У робітника він забирає половину хлібини, мовляв, «гріх у неділю снідать». Коли жінка збирається їхати до церкви, не дає їй коней, каже, що «худобу ганять в празник гріх». І авторитетно додає: «Блажен чоловік, іже скоти милує». Його справжня «філософія» шита білими нитками: «Скотина гроші коштує». Калитка сердиться на копача за те, що той багато їв під час обіду. Він ніколи не п’є за власні гроші, бо «від своєї горілки у грудях пухне». Прагнення збагачуватися заради самого збагачення без будь-якої іншої мети. Калитка безмежно радий, що і йому, нарешті пощастило відкрити секрет, як багатіють його конкуренти. Це й засліпило йому очі. Його душею повністю керують багатство і гроші. Кожна думка, кожний вчинок сільського глитая підпорядкований здійсненню мети. Не зупиняється він у гонитві за збагаченням навіть перед шахрайськими махінаціями. Видаючи власну дочку заміж, Калитка замість обіцяних п’яти тисяч відбувся парами худоби та десятком овець, а на придачу — «гуртом побили зятя й вирядили». Півдня билися, «в хаті назмітали волосся на землі цілу куделю». (Хазяйновитий Роман аж два квача зробив вози підмазувати — не пропадати ж добру!) Калитка у весільній баталії два зуби втратив, зате грошики зберіг. Нікому не довіряє, сам гасає, як несамовитий, підганяючи наймитів, рахує кожний окраєць хліба. Свою жінку змушує іти до церкви пішки, та ще й прикривається сентенціями: «Худобу ганять у празник гріх. Блажен чоловік, іже скотину милує». Навіть уві сні ввижаються лини та карасі, за які «можна грошики лупить у городі», або що в нього кум віднімає гроші і уві сні, і наяву все для грошей, ради грошей, через гроші. Лізе в петлю, бо пропали гроші, вислизнула з рук земля Смоквинова, яку збирався придбати. Образ Калитки наскрізь сатиричний. Уже саме прізвище «Калитка» (гамак, шкіряна сумка для грошей) відповідає його суті користолюбця, власника. Роль Герасима Калитки прекрасно виконував сам автор п’єси.

Цитатна характеристика

«…Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час гаїть…»; «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…»; «Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-божому і не по-хазяйськи»; «Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»; «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку!»; «Їдеш день — чия земля? Калитчина! Їдеш два — чия земля? Калитчина! Їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає… «…робітники та собаки надворі повинні буть»; «Ой Пузирі! Глядіть, щоб не полопалися, а замість вас Калитку розіпре грошового»; «Обікрали… ограбили…Пропала земля Смоковникова!.. Краще смерть, ніж така потеря!»;

Loading...