Переказ легенди про історію про квіти, які мають велике значення в житті людини

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Покохала дівчина юнака з синіми-синіми очима. Та забрали хлопця до війська. Там він потрапив на війну і загинув. А дівчина все виглядала його та плакала на місці їхнього прощання. Якось вона побачила паростки, які невдовзі розквітли синьо-синьо, ніби промовляли: «Це — я, повернувся до тебе волошками». Відтоді дівчина з нетерпінням чекала літа. А тільки-но наливалися колоски, як бігла вона у поле, щоб помилуватися очима коханого, які синіли серед ланів. Довго вважалося, що волошки — це бур’ян, який засмічує посіви зернових культур, переважно озимих. Але народні цілителі довели лікувальну силу волошки; І тепер напарами-настоя-нками з неї лікують хвороби нирок і сечового міхура. Волошки мають протисудомні і жовчогінні властивості. Лише треба вміти правильно їх приготувати чи настояти.

А дівчата, виплітаючи віночки на Івана Купала, неодмінно вплітають поміж квіти й волошки, як частинку синяви неба, як символ вірності.

На краю невеличкого хутора, ген під самісіньким лісом стояла маленька хатинка. Жили у тій хатинці щасливо лісник з дружиною і донечкою-красунею. Та прийшло до них лихо: занедужала лісничиха і невдовзі померла. Залишився батько з донечкою. Тужив кілька років. А згодом привів до хати жінку, сподіваючись, що вона буде доброю ґаздинею і любитиме його доньку. Але зненавиділа мачуха донечку лісника за її красу. Обдаровувала її щедро хіба що штурханами. Якось дівчина ненароком розбила глечик. Схопила мачуха ременя і так побила бідолашну дівчинку, що на ній живого місця не залишилося. Та ще й з хати вигнала: на всі чотири сторони. Батько дівчини тяжко працював у лісі, тижнями не бував удома. Але того дня він відчув, що йому треба поспішити додому.

Вечоріло. Недалеко від хати лісник почув, неначе якесь собача скавчить під кущем калини. І хоча поспішав, все ж його наче хтось потягнув туди. Лісник обережно розгорнув гілля і жахнувся, побачивши, як познущалися над його любою донечкою. Він миттю знайшов деревій, узяв його листки (бо вони соковитіші за квітки), міцно розім’яв пальцями і приклав до ран доньки. А потім узяв її на руки і заніс до хати. На мачуху глянув так, що вона миттю схопила свої нехитрі полаштунки і втекла назавжди. Лісник з донечкою-красунею надалі жили самі. А від ран і сліду не залишилося. Оце деревій!
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
Loading...