Твір на тему:"Краса людських почуттів у творчості Олеся Гончара"?

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Дія Гончара не чуже почуття романтизму. Його герої уміють по-справжньому кохати. Автор найсвітлішими фарбами змальо­вує інтимні взаємини людей. Він розуміє, що кохання — із категорії вічних почуттів. Сила любові не піддається простому осмисленню. Адже кохання — це голос серця. Кожен із героїв Гончара любить по-своєму, і розуміння щас­тя у кожного своє.

Невелика за обсягом новела Гонча­ра «За мить щастя» вирізняється не лише неординарніспо сюжету, неспо­діваною розв'язкою, а й глибиною почуттів героїв новели — українського солдата і молодої мадьярки. Безхмарний початок новели лише підсилює гостроту несподіваних моментів долі й трагічної розв'язки. Перше повоєнне літо... Рядовий Сашко Діденко з нетерпінням чекає де­мобілізації. Завжди усміхнений, у пілотці, з медалями на грудях, розво­зить воду на артилерійських конях. Хвацький водовоз радіє життю і мріє, шо коли повернеться додому, буде в нього і кохання, і тепло родинно­го затишку. За довгі місяці війни він забув як воно цілувати жінку. Од­нак спокій і безтурботність солдата порушила молода і вродлива жниця в червоній кофтині. Він закохався в неї відразу й назавжди, коли вперше по­бачив як вона п'є воду з глека, звабно стріляючи в нього очима. Чорняві мадьярочки-жниці жартували з Сашком, спокушаючи його, відкрито натя­кали на можливість близьких стосунків, а він дивився лише на неї одну — найвродливішу і найзвабливішу...

Кажуть, пізнаєш силу кохання, коли сам по­кохаєш. Настала мить, коли Сашко Діденко, втративши голову, підійшов близько-близько до коханої жінки і дивився на неї так, наче бачив, що на дні її серця «ніщо не боялось його, все ніби ждало цієї миті, цієї зустрічі з ним, ніби навіть довгожданним». Спитав як звуть, назвалася Лорою — Ларисою, ім'я вкарбувалося в його свідомості й стало для нього наймилозвучнішим у світі. Ще встиг побачити сиву волосину, а потім жадібно й нестримно при­пав до її уст. Дівчина відповіла. Ця мить, здавалось, тривала нескінченно...

Сашко Діденко, охоплений великим почуттям, спо­чатку не зрозумів перекошеного від люті обличчя виноградаря, який гріз­но насувався на нього. За мить юнакові пригадалася картина убитого у винограднику радянського солдата, а тут поруч була та, яку він мусив за­хищати перед усім світом. Далі все відбулося як у страшному сні: він ви­хопив трофейний пістолет і вистрілив у розлюченого нападника. Саш­ка Діденка посадили на гауптвахту, вартові співчували йому, пускали до нього мадьярочку-циганочку, носили передачі. Можливо, і помилували б солдата-визволителя, та посипалися скарги місцевих селян на безчинства окупантів. Командування вирішило продемонструвати справедливість но­вої влади і свою неупередженість. Сашкові ухвалили смертний вирок — розстріл, дарма що Лариса відкрито заявила, що солдат не винний, а винна вона. Та хто слухав закохану жінку! Сашка розстріляли в яру. Дива не ста­лося. Сталося те, що мусило статися. Юнак не плакав і не просив пощади. Якби все повлюрилося, він не вагаючись віддав би знову і знову своє юне життя за коротку миттєвість щастя.

Стильові ознаки новели «За мить щастя» явно романтичні — все тут незвичайне, починаючи від літнього пейзажу, спалаху великого кохання з першого погляду і закінчую­чи трагічною смертю героя. Але туї' трагедія людини викликана антигуманніс- тю. Обставини вбивають і любов, і людяність, і красу, і щастя...
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
Loading...