Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Дія Гончара не чуже почуття романтизму. Його герої уміють по-справжньому кохати. Автор найсвітлішими фарбами змальовує інтимні взаємини людей. Він розуміє, що кохання — із категорії вічних почуттів. Сила любові не піддається простому осмисленню. Адже кохання — це голос серця. Кожен із героїв Гончара любить по-своєму, і розуміння щастя у кожного своє.
Невелика за обсягом новела Гончара «За мить щастя» вирізняється не лише неординарніспо сюжету, несподіваною розв’язкою, а й глибиною почуттів героїв новели — українського солдата і молодої мадьярки. Безхмарний початок новели лише підсилює гостроту несподіваних моментів долі й трагічної розв’язки. Перше повоєнне літо… Рядовий Сашко Діденко з нетерпінням чекає демобілізації. Завжди усміхнений, у пілотці, з медалями на грудях, розвозить воду на артилерійських конях. Хвацький водовоз радіє життю і мріє, шо коли повернеться додому, буде в нього і кохання, і тепло родинного затишку. За довгі місяці війни він забув як воно цілувати жінку. Однак спокій і безтурботність солдата порушила молода і вродлива жниця в червоній кофтині. Він закохався в неї відразу й назавжди, коли вперше побачив як вона п’є воду з глека, звабно стріляючи в нього очима. Чорняві мадьярочки-жниці жартували з Сашком, спокушаючи його, відкрито натякали на можливість близьких стосунків, а він дивився лише на неї одну — найвродливішу і найзвабливішу…
Кажуть, пізнаєш силу кохання, коли сам покохаєш. Настала мить, коли Сашко Діденко, втративши голову, підійшов близько-близько до коханої жінки і дивився на неї так, наче бачив, що на дні її серця «ніщо не боялось його, все ніби ждало цієї миті, цієї зустрічі з ним, ніби навіть довгожданним». Спитав як звуть, назвалася Лорою — Ларисою, ім’я вкарбувалося в його свідомості й стало для нього наймилозвучнішим у світі. Ще встиг побачити сиву волосину, а потім жадібно й нестримно припав до її уст. Дівчина відповіла. Ця мить, здавалось, тривала нескінченно…
Сашко Діденко, охоплений великим почуттям, спочатку не зрозумів перекошеного від люті обличчя виноградаря, який грізно насувався на нього. За мить юнакові пригадалася картина убитого у винограднику радянського солдата, а тут поруч була та, яку він мусив захищати перед усім світом. Далі все відбулося як у страшному сні: він вихопив трофейний пістолет і вистрілив у розлюченого нападника. Сашка Діденка посадили на гауптвахту, вартові співчували йому, пускали до нього мадьярочку-циганочку, носили передачі. Можливо, і помилували б солдата-визволителя, та посипалися скарги місцевих селян на безчинства окупантів. Командування вирішило продемонструвати справедливість нової влади і свою неупередженість. Сашкові ухвалили смертний вирок — розстріл, дарма що Лариса відкрито заявила, що солдат не винний, а винна вона. Та хто слухав закохану жінку! Сашка розстріляли в яру. Дива не сталося. Сталося те, що мусило статися. Юнак не плакав і не просив пощади. Якби все повлюрилося, він не вагаючись віддав би знову і знову своє юне життя за коротку миттєвість щастя.
Стильові ознаки новели «За мить щастя» явно романтичні — все тут незвичайне, починаючи від літнього пейзажу, спалаху великого кохання з першого погляду і закінчуючи трагічною смертю героя. Але туї’ трагедія людини викликана антигуманніс- тю. Обставини вбивають і любов, і людяність, і красу, і щастя…
Свежие комментарии