Loading...

Красу - бачать,мудрість - чують,доброту - відчувають (за новелою "Три зозулі з поклоном" Григора Тютюнника)

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
«… Мало – бачити. Мало – розуміти. Треба любить. Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові» (Г. Тютюнник).

Новела звучить як притча: любов – почуття, незалежне від людської свідомості, волі, бажання, моральних устоїв і принципів. Вона дається вищою силою, тому залишається поза осудом чи запереченням. Її можна тільки приймати чи ні. Але в будь-якій інтерпретації вона має право на існування. У новелі «Три зозулі з поклоном» Г. Тютюнник спробував розгадати «вічну загадку любові»; як писав І. Дзюба, «незбагненність призначення однієї людини іншій».

Поштовхом для написання новели, за спогадами очевидців, послужила досить незначна подія. Григір Тютюник побачив виступ сліпого бандуриста. Він виконував пісню «Летіла зозуля через мою хату…». Пісня розповідала про нещасливе кохання та непереборне  страждання людини. Автора так вразила ця пісня, що він підхопився і побіг до своєї кімнати. Так народилася ця новела. Твір містить також автобіографічні моменти. Батько письменника, як і герой новели Михайло,  був репресований. А в образі оповідача-студента легко вгадується сам автор.

В центрі сюжету  - «любовний трикутник». Марфа, одружена з нелюбом, кохає чужого чоловіка, батька оповідача. Проте її кохання  до Михайла не зрадливе та гріховне. Вона не претендує на чуже щастя. Незабаром його засилають до Сибіру на каторгу, звідки він ніколи не повернувся. В Михайла  залишися дружина Софія та малолітній син. Але події, відображені у творі, ніби відходять на другий план. Головними є почуття та страждання героїв.

Між двох жінок, Софії та Марфи, не має ревнощів.  Їх об’єднують горе та туга. Софія не сердиться на Марфу, адже розуміє її почуття. Марфине кохання чисте, безпретензійне. У ньому не має заздрощів до суперниці. Час від часу від Михайла надходять листи до дружини. В них він пише що любить її та сина.  Марфа раніше від Софії, відчуває, що прийшов лист від Михайла, просить листоношу дати їй лист, щоб просто потримати його у руках.  В останньому листі Михайло просить Софію передати Марфі «три зозулі з поклоном», бо відчуває що «десь тут ходить коло мене ходить Марфина душа нещасна». Він просить передати їй цей останній привіт, і тоді до нього «хоч на хвильку прийде забуття».

Образи героїв новели передані через їх почуття, їх любов. Це кохання оточене неземним ореолом, святе, безтілесне.  В ньому немає нічого побутового. Ніхто з героїв в кінці не отримає щастя. Софія сама виховала сина. Михайло загинув десь на чужині. А Марфа досі чогось чекає, вдивляючись в обличчя сина Михайла.

Твір має багато спільно з притчею. Автор пропонує читачеві єдиний висновок – така любов не залежить від людини, її волі та свідомості. Вона не підпорядковується моралі та запереченням. Вона дається вищою силою, і тому має право на існування.