Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Моє ставлення до сучасної української літератури неоднозначне, через те, що я не є її прихильником. Знедавна з’явився стереотип, про який усі говорять, що сучасні письменники і поети, вкрай стривожені суспільно-політичним настроєм та моральним станом населення України, все частіше вдаються до написання досить похмурих творів, де зневажають когось або щось. Наприклад, одним із творів українських сучасників, який мені вдалося переглянути ( саме переглянути, бо читати я його не змогла) став роман Ліни Костенко «Записки украинского самасшедшего». Твір дещо траурний, в ньому описуються думки одного чоловіка, що тяжко переживає епоху сучасності, не може звикнутися із неприємними подіями, що відбуваються в його країні та сім’ї. Прочитавши цю сповідь та ще декілька подібних творів, дійсно можна погодитися з вищенаведеним стереотипом.
Але, як на мене, на питання «ставлення до сучасної української літератури» об’єктивно може відповісти тільки та людина, яка ознайомилася із великою кількістю творів різних письменників та поетів нашої країни. Тому не хочу здатися некомпетентною у цьому питанні, відповім дещо по-іншому. Зараз, в епоху свободи слова, у кожної людини з’явилась можливість висловлювати свою думки у різний спосіб, через це з кожним днем з’являється маса творів та віршів різноманітного характеру. (Можливо, це можна назвати словесним проривом, через те, що люди багато років мовчали, а тепер мають волю на будь-яке слово). Таким чином, з’являються люди із ярликом «псевдо» поети і письменники, художники та інші, які вважають себе володарями пера. Знову ж таки, це твердження узагальнене, адже безперечно є і талановиті творці. Але як говорять: «на колір та смак товариш не всяк». Комусь подобається читати брудні вірші, з нецензурою або пригнічуючі твори, комусь про те, як добро перемагає зло. І навіть у одного автора можна знайти зовсім протилежні твори.
Можливо поява «брудних» творів пов’язана із бізнесом, адже тепер будь-хто, хто має достатньо коштів може випустити свою книгу. Звичайно, хотілося б, щоб творці слова перш за все замислювалися над користю своїх творів, для суспільства, для людини окремо. Адже коли ми читаємо, ми наповнюємо своє «я», вчимося на помилках інших, беремо приклад або надихаємося на щось прекрасне. Для цього потрібно читати добру літературу, адже поганого вистачає у кожного. На закінчення, хочу порадити всім до прочитання твір радянського письменника Бориса Валильєва «Не стріляйте диких лебедів». Найдобріша книжка, котру варто прочитати всім. Надихає творити добро не зважаючи ні на що.
Свежие комментарии