Я цілком погоджуюся з
цитатою Ліни Костенко,що чужа душа – то тихе море сліз,плювати в неї – гріх
тяжкий, не можна.
По-перше,осуджуючи
інших,сподівайся,що колись і ти «оступишся», бо немає людей безгрішних.
Прикладом слугує роман у
віршах «Маруся Чурай»,який написала Ліна Костенко. Маруся – дівчина з
козацького роду,всі її поважали не тільки через славного батька,але й за те,що
в неї великий дар складати й співати чудові пісні. Коли дівчина зневірилася в
коханні,вирішила випити отруту,щоб покінчити життя самогубством,але зілля
випадково випив Гриць. Безневинно Маруся потрава під суд. На щастя,Іван Іскра
врятував її від смерті, та й Хмельницький наголошував: «Вона ж є як голос
України. Це – пісня наша. Це – душа». То чи мали право люди судити дівчину не
усвідомлюючи ,що діялося в її душі?
По-друге,осуджуючи,очорнюючи,людина
наповнює всесвіт злом,що неодмінно сане приволом до ненависті,розбрату та
іншого негативу,від якого терплять усі.
Яскравим прикладом слугує
біблійна історія. Марія Магдалина – свята мироносниця, яка прославилася своєю
чистою,безмежною любов’ю до Ісуса Христа. Євангеліє оповідає,що вона була з
Господом у найважчі хвилини його життя. Багато хто зневажав Ісуса,весь цей
парад – скупчення негативної енергії,яка з легкістю розповсюджується. Тому не
осуджуймо людей, щоб світ не перетворився на «злу, сіру масу».
Отже,не осуджуй інших і
сам не «оступишся». Відступай від зла і роби добро,бо саме воно врятує світ.
