Loading...

Твір на тему: "Що відрізняє ліричного героя А.Рембо від героя П.Верлена?

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Поезiя Рембо - незвичайна, вона вражає динамiчнiстю та строкатiстю. 
А. Рембо усвідомлював свій шлях у поезії як «вічне блукання й поривання у не¬трях духу». Усе, що йде ззовні (узвичаєні норми моралі або універсальні «закони ро¬зуму», «здоровий глузд» тощо) він сприймав як нестерпні пута, що заважають пору¬хам його душі й тіла.

Наприкінці 1871 року Рембо переходить на позиції символізму. Він вважає, що завдання поета полягає в тому, щоб бути провидцем, пророком, посередником між людьми та позареальним світом. Щоб стати таким посередником (медіумом), почути і передати потойбічні голоси, Рембо намагається звести до мінімуму участь розуму в процесі творчості. Він наполягає на тому, що поет повинен бути Прометеем. Поезія мусить активно втручатися в життя, йти попереду його. Будувати «матеріалістичне майбутнє» може лише той митець, який досяг «стану віщуна, провидця». На його ду¬мку, висловити невисловлюване, виразити ірреальні таємниці буття можна було лише образами-символами — туманними, багатозначними і завжди незрозумілими.
Яскравими зразками символістської лірики Рембо є вірші «П'яний корабель» (1869-1871) і «Голосівки» (1871).

Вірш «П'яний корабель», написаний поетом у 15-річному віці, — перший твір, створений згідно з традиціями «об'єктивної поезії», в якій, за Рембо, «не поет думає, а його думають». Це один з найдинамічніших, найекспресивніших творів світової лі¬тератури. У вірші йдеться про корабель, що втратив керування й носиться в безмеж¬ному океані, шукаючи порятунок, щастя, любов, красу. За своїм змістом вірш є уні¬версальним. Деякі побачили в ньому віддзеркалення бунту проти утилітаризму, інші — твір, у якому поет прогнозує своє майбутнє, дехто проводив аналогії з подіями.
Паризької Комуни і т.п. Немов людина, що втратила життєві орієнтири, зневірилася, втомилася шукати сенс буття, «п'яний корабель» без керма і без вітрил, без капітана і моряків загубився серед хвиль безмежного океану, йому загрожують рифи, скелі, він неминуче зіштовхнеться з ними і, розтрощений загине, так і не побачивши рідний беріг, який зник за обрієм давно і назавжди.

Отже, у вірші «П'яний корабель» ліричне «я» — це «я» корабля, який став віль¬ним від керма та екіпажу і мандрує безмежними просторами океану, кидаючи виклик стихіям
Коли шумливого я збувся екіпажа,
По волі Рік я мчав, куди я лиш бажав.
Саме відчуття цього сп'янілого від необмеженої свободи, незабутніх вражень і почуттів корабля («украй терпка любов мене п'янила в морі») передаються автором. Рембо знаходить яскраві, свіжі слова для створення несподіваних образів, фантасти¬чних морських пейзажів, використовує своєрідну, непоетичну лексику, сміливо вжи¬ває просторіччя.
«П'яний корабель» — це символ визволення від звичайного життя та усталено¬го бачення світу. Водночас цей образ символізує собою бунтарську й бентежну душу поета, що прагне звільнення, рветься на пошуки нових вражень та відкриттів, хоче жити за принципами нової свідомості.
Виникають також асоціації з мандрівним життям самого Артюра Рембо — не¬втомного блукача світом, що бажав пізнавати ніколи й ніким не пізнане. Цікаво, що на час написання «П'яного корабля» Рембо ще не бачив моря. Багатство та виразність образів, багатомірність символіки, правдивість і природність картин свідчать про те, що пророчі експерименти Рембо були небезпідставні.
Я бачив, як шумлять драговини та верші,
Де в комишах гниє морський Левіафан
Як падають у штиль гігантські хвилі перші
Як даль врізається в бездонний океан
Я сонце споглядав у пострахах містичних
Що зблисло згустками фіалкових промінь
Буруни злі немов актори драм античних
Віконничий свій дрож котили в далечінь
Проте у фіналі вірша «п'яний корабель» постає втомленим та знесиленим від бурхливого й жорстокого життя, самотнім, відкинутим і забутим усіма.
У бухтах спутаний весь травами морськими,
Я шквалом кинутий, де й птиці не знайти,
Звідкіль ні монітор, ні парусник не здійме.
Розбитий мій каркас, сп'янілий від води...
(Переклад М. Терещенко)
Він більше не може повернутися до своїх шалених мандрів і живе лише спога¬дами, однак ні про що не шкодує і знає, що ніколи б не міг повернутися до колиш¬нього спокійного та узвичаєного існування.
Таким чином, в зачарованості Рембо, якого Поль Верлен назвав «подорожнім у черевиках, підбитих вітром», вільним життям волоцюги-мандрівника водночас міс¬тяться роздуми про виснажливу за такої волі безпритульність без керма та вітрил, що врешті-решт заводить у тупик Жага свободи, захоплення стихією моря і в той же час страх перед нею, усвідомлення своєї внутрішньої відчуженості від усього оточуючо¬го, сталого, стабільного — все це втілилося в маленькій «одіссеї» Артюра Рембо.
Але навряд чи така доля виглядає жалюгідною, адже п'янка мить свободи іноді дорожча за цілу вічність у рабській покорі та в полоні загальноприйнятих звичаїв. І «корабель» Артюра Рембо має право пишатися своїм коротким тріумфом. Його неза¬бутнім враженням повнокровного життя стійкості та гордій силі можна по-справжньому позаздрити.
Сонет «Голосівки» побудований як низка асоціацій ліричного героя. Голосні звуки дають імпульс його творчій уяві, викликаючи образи, народжені враженнями від зовнішнього світу і напруженого духовного життя. Так, звук «А» асоціюється у поета з чорним кольором смерті, тління, мухами на смітниках — символом усього віджилого, непотрібного. Звук «Е» пов'язується з білим кольором, прадавньою чис¬тотою льодовиків «І» символізує пурпур, струм крові, бурхливі пристрасті «У» вті¬лює мудрість зеленої природи і водночас людську мудрість «О» асоціюється з синім кольором неба, неземними таємницями і нерозгаданим божественним смислом.
Кольорово-звукові асоціації співвідносяться між собою за принципом контрас¬ту чорний — білий (духовна смерть — вічне буття), червоний — зелений (при¬страсть — мудрий спокій). Однак для поета все взаємопов'язано, одне краще віддзе¬ркалює інше.
«Голосівки» вражають своєю динамікою, розмаїттям образів і почуттів, зміна¬ми інтонацій, що допомагає авторові відкрити багатогранний світ людських відчут¬тів, вражень, асоціацій. Експерименти А. Рембо продовжили наступні покоління сим¬волістів, шукаючи таємничий зміст у царині звуків і дивовижних образів.
Найважливіша праця символістського періоду творчості Рембо — книга віршів у прозі «Осяяння» (1872-1873). Верлен назвав «Осяяння» «феєричними пейзажами». У творах цієї збірки Рембо не розповідає, а лише натякає, добираючи метафори на основ складних зорових асоціацій, створюючи фантастичні образи, які вражають, приголомшують.