Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Естетичне почуття це один із найскладніших видів духовного переживання. Воно не є вродженим, а формується і розвивається в процесі людської діяльності. Важлива роль у формуванні естетичного почуття належить мистецтву. Між мистецтвом і прекрасним існує тісний зв’язок.
Що може бути прекрасним? Прекрасною може бути людина, природа, будь-яка річ, прекрасним може бути і твір мистецтва.
Краса людини включає будову її тіла, риси обличчя, поведінку і духовний світ. Кожна раса по-своєму уявляє собі красу людини. Індійці, наприклад, білий колір шкіри вважають некрасивим. На картинах африканських художників чорти — білі. Отже, краса людини має відносний характер, її конкретні прояви визначаються расовими і національними особливостями. У кожну епоху з’являються відповідні моделі людської краси. В епоху палеоліту моделлю жіночої краси була Венера Мілоська. В епоху матріархату художники гіпертрофували статеві ознаки жінки. В епоху патріархату люди прикрашали своє тіло орнаментом, зубами і кігтями диких звірів, металевими браслетами. Усі ці прикраси свідчили про хоробрість і багатство людини. Як бачимо, уявлення людей про красу має конкретно-історичний характер. Однак не все красиве є прекрасним. Людина може бути зовні красивою, але духовно убогою, морально потворною, або зовні некрасивою, а духовно багатою, морально досконалою. Герой роману В. Гюго «Собор Паризької богоматері» Квазимодо зовні некрасивий, але благородний, добрий, безкорисливий.
Змінювалося ставлення людини до природи. У той час, коли люди займалися лише полюванням, на картинах художників героями були тварини (олені, бізони). З появою землеробства художники звернули увагу на красу неба, сонця, землі.
Мистецтво відтворює як прекрасні предмети та явища, так і потворні. Прекрасні Прометей, Гамлет, прекрасними художніми типами, а не людьми, є й герої роману Гоголя «Мертві душі» Собакевич, Коробочка, Плюш-кін. Прекрасне в житті — це все позитивне, а прекрасним у мистецтві може бути і позитивне, і негативне.
І. Франко писав, «що для поета, для артиста нема нічого гарного ані бридкого, прикрого ані приємного, доброго ані злого… Все доступно для його творчості… Не в тім, які речі, явища, ідеї бере поет чи артист як матеріал для свого твору, а в тім, як він використає і представить їх, яке враження він викличе при їх помочі в нашій душі, в тім однім лежить секрет артистичної краси. Грецькі фавни і сатири можуть собі бути, які хочуть бридкі, а проте ми любуємося ними в скульптурі. Терзіт і Калібан погані, брудні і безхарактерні, а проте ми говоримо: ах, як же чудово змальовані ті постаті! Гоголівські фігури, такий Хлестаков, Сквозник-Дмухановський, Ноздрьов, Плюшкін і т. ін., певно, не взірці ані фізичної, ані моральної краси, а проте вони безсмертно гарні артистичною красою».
Середньовічні філософи прекрасним вважали аскетичне, божественне. В естетиці Відродження прекрасне визначали як гармонію матеріального і духовного, людини і навколишнього світу. Художник, архітектор, письменник, музикант і вчений Леон Баттиста Альберті у трактаті «Про архітектуру» писав: «Краса є строга гармонія всіх частин, об’єднаних тим, чому вони належать, — така, що ні додати, ні відняти, ні змінити нічого не можна, аби не зробити гірше. Велика ж і божественна річ, здійснення якої вимагає всіх сил мистецтва і обдарованості, рідко коли навіть самій природі дано витворити щось цілком довершене й у всіх відношеннях досконале».
Для мистецтва Відродження краса людини — це гармонія досконалого тіла і душі.
На думку Іммануїла Канта, прекрасне те, що пов’язане з нашою волею, те, що ми надаємо життю своєю діяльністю, «краса є форма досконалості предмета, оскільки вона сприймається без уявлення мети». Краса зумовлена тільки формою, а не змістом. Особливу увагу Кант приділяв естетичному судженню, яке базується на грі розуму, силі уяви і має суб’єктивний характер. Кант вважав, що прекрасне не можна пояснити логічно і, отже, науки про прекрасне нема, є тільки критика прекрасного.
Прекрасне має об’єктивно-суб’єктивний характер. Там, де немає людини, нема і поняття про прекрасне. Австрійський філософ Р. Фішер писав, що краса є предметом для нас і станом нашого суб’єкта, вона стан і наша дія.
Свежие комментарии