Loading...

Твір на тему: "І сміх і горе" ( за повістю І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»)

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Прочитана остання сторінка повісті «Кайдашева сім`я». Здається, бурхливі події  позаду: усі помирилися, конфлікт зникає після символічного всихання груші, сварок, мабуть, уже не буде. Але в моїй душі залишився якийсь гнітючий неспокій, якийсь сумнів: чи буде тепер родинна єдність? Чи вартий цей «мир» тих численних моральних і матеріальних збитків, до яких призвели безперервні родинні сутички за «моє» і «твоє»?
І хочеться ще і ще раз перечитати цю неперевершену повість, цей твір, несхожий на будь-який інший ні у спадщині самого Нечуя-Левицького, ні взагалі в усій українській літературі. Хочеться розібратися, чим же захоплює ця весело-сумна розповідь про звичайну родину з українського села після реформи 1861 року. Відповіді я відшукав у Максима Рильського: «Жодна література світу не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо затьмареного тугою за кращим життям, твору про трудяще село за умов капіталізму, як «Кайдашева сім'я» Нечуя». . Так, саме дотепного і сонячного, сповненого правдивим відбиттям картин українського побуту, що, на мою думку, краще за все дає нам, сьогоднішнім, яскраве уявлення про рідну минувшину.
Усе в цій повісті дихає українським колоритом. Перш за все, у цьому пересвідчуєшся, знайомлячись із персонажами повісті: вони такі яскраві, типові, вималювані з великою любов'ю та гумором (недарма «Кайдашева сім'я» вважається вершиною гумористичного таланту Нечуя-Левицького). Без цього гумору повість справляла б гнітюче і сумне враження, бо побудована на безперервних сімейних конфліктах. Важко відчувати душевні болі її героїв, жаліти одних, засуджувати інших... І водночас підсвідомо розуміти, що нічим зарадити їм не можна, бо їх поведінка — це, наслідок суспільно-політичного зламу тогочасної дійсності.
На тлі цих суспільних конфліктів і створює письменник образи своїх героїв у побутових сутичках, уклавши в їх характери ті риси, які вважав притаманними українцям. Більш того, автор, щоб допомогти нам скласти свою власну оцінку, весь час ніби поділяє героїв на два контрастні табори: старі — молоді, лагідні — суворі, оптимісти — песимісти, ліричні — прозаїчні тощо. У цих контрастах і міститься сила Нечуєвого показу героїв. Показу через сміх і сльози. Як у Гоголя.

...Уявімо собі ситуацію, коли б «Кайдашеву сім'ю» взявся переказувати іноземець, не знайомий з українським менталітетом. Мабуть, у слухачів цей переказ викликав би жах і сльози, бо зовні події повісті нагадують якісь терористично-побутові маневри. Але ми сміємося, бо, учитавшись, бачимо ці «маневри» крізь призму суто української вдачі Кайдашів: лагідного старого Омелька, якого згубила пристрасть до чарки, пихатої та манірної Марусі Кайдашихи, упертого і працьовитого Карпа, ліричного і хазяйновитого Лавріна, егоїстичної Мотрі, покірливої Мелашки. Здається, усі риси національного характеру зібралися під одним кайдашевим дахом, щоб, уступивши у протиріччя, максимально показати справжнє буття українських родин пореформеного періоду.
Ми сміємося, а в душі відлунює біль, бо за цими кумедними «репризами життя» криється справжня трагедія, до якої призвели далеко не кумедні суспільні явища. Учитуюсь ще раз у повість — і раптом розумію: це ж попередження нам, сьогоднішнім, і мудрий заповіт ніколи не чекати, доки «всохне груша». Мир і злагода — це найдорожче і найсвятіше у наших стосунках!
 
ПІДВАЛ САЙТУ