Loading...

Стислий переказ твору «Моя автобіографія» (1927)

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Жанр: Автобіографічне оповідання. Ідейно-художній зміст
У написаному за два дні творі Остап Вишня виклав найяскравіші моменти свого життя, риси вдачі й світовідчування. Автор з перших рядків твору налаштовує читача на гумористичний лад: «У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився.. ». Письменник пише про своїх батьків і дідів, першого вчителя, навчання із Зеровим в Зінькові та ін.
Твір містить авторські роздуми про роль природи у формуванні письменника. Сміх викликають приписані персонажам невластиві якості
На перший погляд здається, що оповідач – пасивний спостерігач, довірливий «і простуватий, але під цією маскою постає образ мудрої, дотепної, талановитої людини, чия біографія невіддільна від історії українського народу.
М. Рильський писав: «Тут – увесь Вишня: любов до життя, любов до людини, іронія до отого «щасливого» дитинства…».
Стислий переказ твору
Письменник не має жодного сумніву, що ВІН таки народився, хоч мати років з десять

казала синові, що його «витягли з колодязя, коли напували корову Оришку». Ця подія від

булась 1 листопада (за ст. ст.) 1889 р. в містечку Груні Зіньківського повіту на Полтавщині

Але насправді він народився на хуторі Чечві, поблизу Груні в маєткові поміщиків фон Рот,

де працював батько. Умови для розвитку були непогані, бо мама була поруч змалим сином

годувала його, а він їв, спав і ріс собі помаленьку. Один дідусь швець жив у Лебедині

другий, хлібороб, у Груні. ,
У батьків було аж сімнадцятеро дітей, «бо вміли вони молитись милосердному». Одного
Разу батько передрік долю сина, сказавши, що той писатиме. Письменниками так просто
Не стають. їх завжди супроводжують якісь незвичайні явища, події, а якщо цього у житті не буває, то не буває й письменника. Втім головну роль у становленні майбутнього письменника відіграє все ж таки природа – картопля, коноплі, бур’яни. Саме вона навівала на дитину різні думки, а дитина сиділа собі і думала, думала. Все це відбувалося на городі, де хлопець сидів і колупав ямку, підриваючи картоплю. Хлопчик ріс нервовим, вразливим змалку. «Як покаже, було, батько череска, або восьмерика – моментально під ліжко й тіпаюсь». З раннього дитинства добре запам’яталась авторові одна подія:
«Упав я дуже з коня. Летів верхи на полі, а собака з-за могили як вискочить, а кінь – убік! А я – лясь! Здорово впав. Лежав, мабуть, з годину, доки очунявся… Тижнів зо три після того хворів». Тоді він зрозумів що, мабуть, потрібний для літератури, якщо в такий момент не вбився. Ось так проминули перші роки дитинства. Пізніше хлопця віддали до школи – не простої, а «Міністерства народного просвещенія». Вчив старенький учитель Іван Максимович, білий, як бувають хати перед зеленими святами. Вчив сумлінно, інколи застосовуючи лінійку, що ходила по школярських руках. Може, ця лінійка виробляла літературний стиль письменника. «Вона перша пройшлася по руці моїй, оцій самій, що оце пише автобіографію. А чи писав би я взагалі, коли б не було Івана Максимовича, а в Івана Максимовича та не було лінійки, що примушувала в книжку зазирати?» Саме тоді почала розвиватися у автора «класова свідомість»: хоч за наказом батька він цілував пані ручку, та потім толочив їй квіткові клумби, тобто поводився, «як чистий лейборист». А коли пані починала кричати на хлопця, він ховався під веранду та й шепотів: «Пожди, експлуата-торшо! Я тобі покажу…» До школи пішов дуже рано, не було й шести років. Коли скінчив школу, батько повіз сина в Зіньків у міську двокласну школу. Цю школу закінчив 1903 р., зі свідоцтвом, яке дозволяло «бути поштово телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду». Але працювати було ще рано, бо хлопцеві виповнилося лише тринадцять років. Повернувся додому. Батько сказав, що доведеться знов його вчити, а в сім’ї було вже дванадцятеро дітей. Мати повезла сина до Києва у військово-фель-ділерську школу, адже батько, як колишній солдат, мав право в ту школу дітей оддавати на «казьонний кошт». Вперше потрапивши до Києва, автор йшов, роззявивши рота, бо все йому було цікаво. Закінчив школу, став фельдшером. А потім було нецікаве жи тя Служив, вчився Згодом вступив до університету Найбільше враження на автора справила книга «Катехізис» Ф^яарета Її треба було не просто читати а знати напам’ять Дуже любив • Книжки з м’якими палітурками «їх і рвати легше і не так боляче вони б’ються як мати було побачить Не любив «Руського паломника» що його років двадцять підряд читала мати Велика дуже книжка Як замахнеться було мати так у мене душа аж у п’яти .Решта книг читалася нічого собі».
У 1919 р. почав писати в газетах, підписуючись псевдонімом Павло Грунський. Перші матеріали – фейлетони. 1921 р. працював в газеті «Вісті» перекладачем. Перекладаючи, зро-зумів, що треба цю справу кинути і стати письменником: «Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації, – думаю собі, – в мене особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я, – думаю собі, – робитиму». Зробився Остапом Вишнею та й почав писати…