Остап Вишня(Губенко Павло Михайлович) - біографія

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Оста́п Ви́шня (Губенко Павло Михайлович, *1 (13) листопада 1889, хутір Чечва, Сумська область — †28 вересня 1956, Київ) — український письменник, новеліст, класик сатиричної прози ХХ ст. Молодший брат розстріляного за єжовщини в 1937 письменника-гумориста Василя Чечвянського. Начальник медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. В'язень сталінських концтаборів. Ціною звільнення стали контроверсійні фейлетони проти УПА.

Біографія
Народився на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім'ї. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Київській військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером — спочатку в російській армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і у 1917 вступив до Київського університету; одначе скоро залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній праці. Вчився добре.

Офіцер медичної служби УНР
З 1918 — мобілізований до Армії УНР у медичні частини. Зробив швидку кар'єру — у полон до леніністів потрапив 1919 у ранзі начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його розпорядженні були всі залізничні шпиталі, в яких лежали хворі офіцери і вояки Української Галицької армії, Дієвої Армії Української Народної Республіки.

ВЧК вважало великим успіхом полон офіцера Губенка — високопоставлений «петлюрівський» урядовець утримувався у Харкові до 1921 — «до повного закінчення громадянської війни» (таким було формулювання ревтрибуналів для опонентів окупаційної радянської влади).

«Реанімував» Губенка мало не сам Микола Скрипник — соратник Леніна. Скрипник буцімто читав його гуморески в офіційних виданнях УНР. Павло Губенко справді писав чесно та їдко: не зважаючи на військовий стан, немилосердно висміював недоліки Директорії, на кпини брав і особисто Головного Отамана Симона Петлюру. Саме йому приписується крилата фраза: «У вагоні Директорія, під вагоном територія…» Але така слава не допомогла Вишні — згодом офіцеру Армії УНР помстилися за службу Україні: буде ленінська в'язниця і сталінський концтабір.

Творчість
Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може).» — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919.

В цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921, коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочався період його активної творчості і систематичних виступів у пресі. Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!».

Остап Вишня проводив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань «Плуг» і «Гарт», в організації та редагуванні, разом з Е. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний Перець» (1922) і продовжив працю в цьому журналі, коли в 1927 р. було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників.

З Вишні був бездоганно вірний друг і товариш. Його знайомі оповідають, що він рятував своїх товаришів матеріально і гумором в підвалах ЧК, де він сидів десь із кінця 1919 до весни 1921; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 до весни 1934, і в концтаборі на Печорі 1934–1943 pp. Коли 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Хвильовим, Кулішем і Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості.

Арешт під час Голодомору 1932–1933
До арешту Остапа Вишні приклав руку український письменник Олексій Полторацький (1905–1977), який у 1930 році в журналі «Нова ґенерація» (№ 2—4) опублікував статтю «Що таке Остап Вишня» із брутальною ідеологічною критикою творчості гумориста. Стаття була передрукована в журналі «Радянська література» (1934. № 4). Ось характерні цитати: «Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, «мистецьким» прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди». «...я щасливий відзначити... що моя стаття стає епітафією на смітникові, де похована «творчість» Остапа Вишні».

1933 року популярний письменник був превентивно звинувачений в контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на товариша Постишева під час жовтневої демонстрації. Запроторений до таборів ГУЛАГу. У в'язниці контактував із відомим кубанським фольклористом Сергієм Мастепановим, який також був ув'язнений у ГУЛАГу.

Звільнений і повернувся до літературної праці 1943. Вишню мали розстріляти, але його врятував щасливий випадок. Вишню перекидають просто із арештантського барака на Печорі (Комі АРСР) в письменницький кабінет у щойно реокупованому Києві.

Одна з причин несподіваного звільнення — успіхи УПА на військовому та ідеологічному фронті. Сталін вирішив, що петлюрівець Вишня своїми гуморесками має спростовувати «наклепи націоналістів» нібито улюбленця цілої України — Вишню — закатувала Москва, і висміяти «буржуазних націоналістів», насамперед УПА. Так у 1945–1946 з'явилась «Самостійна дірка» Остапа Вишні — голос гумориста з могили. «Буржуазні націоналісти» й повстанці привітали звільнення Остапа Вишні, частину заслуги в якому цілком слушно приписали і собі, та подякували гумористові, що він першим у широкій радянській пресі поінформував світ, що УПА активно діє та перемагає.

Повоєнний період
Перший твір після концтабору — «Зенітка». Другий і останній період творчості був непростим для Вишні. Щоб приховати свою справжню сатиру, він відточує образ героя-оповідача, мудрого, дотепного, занозистого часом, але сумного.

Після закінчення Другої світової війни Остап Вишня також став членом редколегії журналу «Перець» і активним його співпрацівником.

Могила Остапа Вишні
Влада надала Вишні квартиру в будинку письменників Роліт, де він мешкав до 1952 року. В 1955 році реабілітований судовими органами СРСР. Помер 28 вересня 1956 року. Похований на Байковому кладовищі (надгробний пам'ятник — граніт; скульптор М. Д. Декерменджі, архітектор Я. Ф. Ковбаса; встановлений у 1958 році)

Оцінка критиків
У своїх творах Остап Вишня найбільше атакував слабкості свої, своїх земляків, вважаючи, за Гоголем, що «кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися». Особливо нещадно висміював Вишня слабість в українців інстинкту громадської і національної єдності, їхню інертність, всі ті анахронічні риси в психології та мисленні українця, що так дорого обійшлись і обходяться Україні.

Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Започаткував новий жанр — усмішка.

Усмішка — це різновид фейлетону та гуморески. Ввів цей термін сам Остап Вишня. Пізніше він писав: "Хоч «фейлетон» уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово «усмішка» нашіше від «фейлетону»". Автор «Вишневих усмішок» освоює і далі розвиває традиції вітчизняної та світової сатиричної літератури й народної творчості. Передусім традиції класиків (Гоголя і Шевченка, Щедріна і Франка, Мартовича і Чехова).

У ранніх творах (1920-ті) віддав належне моді на антирелігійні анекдоти, окремі з яких були популярні.

Читати твори Остапа Вишні :

Моя автобіографія (1927)
Зенітка(1944)
Бекас (1945)
Як варити і їсти суп із дикої качки (1945)
Вальдшнеп (1945)
Ведмідь (1945)
Лисиця (1945)
Вовк (1945)
Заєць (1945)
Ленінград і ленінградці (1945)
Дика гуска (1946)
Дика коза (1946)
Перепілка (1946)
Лось (1946)
Дикий кабан, або вепр (1946)
Дрохва (1946)
Екіпіровка мисливця (1947)
Дилда (1948)
З крякухою на озері (1948)
У ніч під Новий Рік (1950)
Короп (1951)
Лебідь (1951)
Фазани (1952)
Отак і пишу (1954)
Перший диктант (1955)
Щука (1956)

Loading...
 
ПІДВАЛ САЙТУ