вівторок, 24 травня 2016 р.

Михайло Решето — борець за людяність, добро і красу за твором В.Дрозда «Ирій»

Підліток Михайло Решето, який втратив на війні батька, живе на материні нелегкі трудодні, усім єством своєї чистої душі воює за людяність за добро й красу, зате, що ми називаємо високими ідеалами, воює супроти потвор, породжених міщанством.

У цій боротьбі Михайло Решето не самотній. На його боці правда нашого нового життя, правда наших ідей, глибоко, з молоком матері, з першим друкованим словом, з першим напутнім словом учителя засвоєна підлітком. На його боці — народжені нашими прекрасним часом нові люди тієї епохи Паравозники. 

Решето належить до тих хлопаків, які горобця можуть назвати дрофичем, а курку — страусом. Їхня уява щедра від природи. Герой народних нісенітниць, людина весела і вдатлива, яка нагадує дечим барона Мюнхаузена, уміє витягти себе за чуба з болота, спуститися з неба, доточуючи вірьовку, на якій висить, уривками тої ж таки вірьовки, він спромагається на багато див, матір’ю яких є напрочуд плідна, розкута народна фантазія.В повісті «Ирій» Володимир Дрозд сміливо з’єднує химері давньої народної небилиці із не менш щедрим внутрішнім світом нашого сучасника-підлітка
Збільшити або зменшити шрифт тексту :

четвер, 19 травня 2016 р.

Твір-роздум на тему: «Сміх – це здоров’я тіла і душі»

Є в нашому житті такі явища, без яких людське існування уявити практично неможливо. І це зовсім не якісь матеріальні цінності, їжа чи побутові речі, це засоби комунікації, які роблять нас по-справжньому щасливими, радісними і такими, які хочуть продовжувати жити день від дня. Звичайно, одним із таких явищ є сміх. Кожен з нас на власному прикладі може переконатися в тому, наскільки приємнішим стає життя, якщо в ньому є над чим посміятися і чому порадіти відповідно.

Не даремно люди кажуть, що сміх продовжує людське життя. Це дійсно так, з цим можна безумовно погодитися. Сміх корисний для тіла людини. Кожен може пригадати власне життя і те, як йому довелося посміятися в компанії друзів або кого-небудь ще. Думаю, що кожен з нас може згадати, наскільки піднімався тонус його власного тіла, наскільки краще ставало йому на душі, і як добре він проводив час, коли сміявся. Звичайно, все це позначається на здоров’ї людини. Здається, наукові дослідження вже довели, що чим більше людина за життя сміється, тим довше вона живе. У цьому немає нічого дивного. Думається, що наука ще не раз отримає докази і підтвердить цю приємну гіпотезу.

Але сміх це не тільки корисно, приємно тощо. Сміх і пов’язаний з ним людський гумор мають величезну користь. Вся справа в тому, що сміх не народжується сам по собі. Як правило, сміх є всього лише наслідком, а причиною є дотепність. Люди сміються тоді, коли чують, як хтось сказав щось дотепне. Слід зазначити, що дотепність є ознакою великого розуму. Побачити в житті щось таке, що можна звести до жарту – це велике вміння, це можливість аналізувати життя, знаходити в ньому безглуздя і оголювати їх перед особами своїх слухачів. Практичне життя тільки підтверджує, що, як правило, великі жартівники є не просто блазнями, але й людьми, які мають великий і сильний розум, який може впоратися не тільки з завданням розсмішити когось, але і з іншими, більш складними завданнями. З урахуванням всього цього можна з упевненістю сказати, що сміх є здоров’ям не тільки тіла людини, але і її душі.

Не даремно існує вислів про те, що сміх є здоров’ям людського тіла і душі. Це дійсно так. Можна побажати людям як можна більше сміятися, жартувати, радувати один одного, у нашого українського народу це дуже добре виходить. Також можна лише поспівчувати тим, хто не дуже любить сміятися, адже ці люди надзвичайно багато чого позбавлені.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Твір на тему:"Зупинися миттєвосте! Ти прекрасна"

«Життя прожити – не поле перейти!» – усім добре відома істина не раз дає про себе знати кожній людині в хвилини невдач і падінь. Адже наше життя скоріше нагадує клавіатуру фортепіано, де чорна клавіша змінює білу, або ж нескінченний лабіринт, з якого ми щоденно шукаємо вихід. Проте всім добре відомо: якщо ти ніколи не відчував гіркоту нещастя, як же тобі вдасться відчути справжню радість і насолоду від щасливих і приємних миттєвостей?
Втративши будь-яку цікавість до життя, ми поринули б у стан Є.Онєгіна, славнозвісного пушкінського героя, і перестали цінувати кожен подарований нам Богом день, як би жили ми щасливо.

Давньогрецькі міфи часто розповідають про те, як боги, які, втративши весь інтерес до свого безтурботного і безкінечного життя, віддавали своє безсмертя лише для того, щоб відчути справжню цінність життя, яке, відбувшись, уже ніколи не повториться!Я, як і, мабуть, кожна людина, розумію, що життя – наче швидкоплинна річка, води якої ніколи не омивають один берег двічі.
Моє життя, як і у всіх, не без цікавих і приємних хвилин, не без щасливих днів.
Навчитись цінувати і вміти насолоджуватись кожним подарунком долі, вміти знаходити, помічати у нашій щоденній рутині щось приємне і хороше – ось справжнє мистецтво!

Чільне і вагоме місце у книзі мого, ще зовсім короткого, життя посідають сторінки, на яких були записані мої шкільні роки. Де ми не тільки навчились писати і читати, виховували в собі загальноприйняті моральні принципи, але й, вперше закохавшись, зрозуміли, що означає, коли земля біжить з-під ніг, а цілий світ освітлюється від твого єдиного погляду. Тут ми знайшли перших, але найвірніших друзів.І хоч тепер ми вже розпочали нову сторінку, стали на наступний етап вже дорослого, ще зовсім незнайомого, життя, у моїй пам’яті назавжди залишили слід ті безтурботні дитячі роки, осяяні ніжною маминою усмішкою і вчительським напутнім словом.

Нещодавно чудового весняного ранку моя подруга покликала мене до себе на балкон лише для того, щоб я вдихнула солодкий аромат весни. Цей свіжий, вранішній запах, пройшовши крізь кожну клітиночку мого тіла, змусив його здригнутись. Пам’ятаю, саме такий аромат не раз і не два проводжав мене щоранку до школи. Ще бувши школяркою, йдучи дорогою до школи, пильно роздивлялась дерева молочно-білого кольору і зелені вузенькі вулиці мого села, я вдихала цей аромат. Ароматом життя я його називала... Це були чудові роки! Напевно, цей весняний запах вранішнього повітря ще довго нагадуватиме мені про школу. Та нехай... Я тільки тому і рада! Бо це були гарні роки!

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Лист до автора моєї улюбленої книги

Шановний Володимире Кириловичу!

Пише Вам школярка двадцять першого століття. Минуло вже багато десятиліть з часів Вашої активної громадської та творчої діяльності, але Ваше слово й досі живе. А Ваш внесок в розбудову нашої держави на початку минулого століття також пам’ятають та шанують нащадки.

Ви навіть не уявляєте, як я була здивована, коли познайомилась із Вашим творчим доробком. Найбільшою дивиною для мене став той факт, що видатний політик Володимир Винниченко, про якого нам розповідали на уроках історії, є ще й письменником та художником! До того часу особистість Вашої історичної особи була прихована для мене за відстороненими іменами, датами, універсалами.

Ваша постать – це зразок цілісної особистості, творча та життєва біографія якої являють єдине ціле. Як цікаво було відшукувати між рядків роману «Сонячна машина» паралелі до сучасності, як Вашої революційної, так і нашої. Навіть моторошно стає від думки, що ми сьогодні такі схожі на тодішнє суспільство, що Ви його описали.

Цей роман справив на мене неабияке враження. По-перше, своїм захоплюючим, навіть детективним, сюжетом. Чого варта сама ідея створення такого апарату, який міг би назавжди вирішити проблему голоду у світі! А загадка із викраденням коронки у принцеси тримала у напрузі до останнього розділу!

По-друге, мене вразив той глибокий психологізм та розуміння природи людини та суспільства, що Ви показали на сторінках свого твору. Ми побачили, як низько може впасти людина, засліплена пристрастями. Водночас Ви показали, як людяність та мудрість перемагають тирана.

Зрештою, своїм твором Ви вписали українську літературу до історії світової культури. За це все велике Вам спасибі, знавцю людської душі!

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

вівторок, 17 травня 2016 р.

Твір на тему: «Мої враження від роману О.Уайльда «Портрет Доріана Грея»

Найвідомішим романом Оскара Уайльда є роман «Портрет Доріана Грея». У передмові до роману автор виклав парадокси своєї естетики, стверджуючи, що мистецтво, яке підноситься над життям і насолода – найважливіше в житті.

В основі сюжету роману лежить трагічна історія молодої людини – сина свого століття,який піддавшись невірній філософії, бачить кричущу несправедливість у тому, що вын (носій краси) буде в'янути, а її зображення, створене талантом великого художника, назавжди залишиться прекрасним. Доріан мріє, щоб його краса стала вічною, а портрет би змінювався під впливом часу.

В основі сюжету Уайльд представляє один з варіантів закладання душі дияволу в обмін на жаданий дар (багатство, геніальність, талант, любов). Доріан стає жертвою філософії насолоди, носієм якої в романі є лорд Генрі. Він стає жертвою його роздумів про всесилля краси, про те, що вона непідвладна ніяким законам. Повіривши в це, Доріан надається життя в пошуках краси і насолод, що поступово приводить його до пороку і злочину, бо, пересичуючись, герой перестає задовольнятися тим, що раніше його влаштовувало...

Стаючи бездумним рабом своїх бажань, він падає в безодню розпусти і злочинів. Зупинити його не може ні що, адже, здійснюючи жахливі вчинки і продаючись порокам, він не бачить їх сліду на своєму тілі та обличчі, вони не можуть спотворити його. Обличчя і тіло його світяться по юністю і чистотою, їх не чіпає час. А те, що відбувається з портретом, довгий час не хвилює Доріана, поки не стає занадто пізно. Але за все в житті доводиться платити: бачачи, як жахливо змінився портрет, на якому тепер не юний Адоніс, а хтивий напівзруйнований і напівбожевільний старець, Доріан не витримує зустрічі з совістю і, не розуміючи того, що твір мистецтва вічний, кидається на портрет з ножем. Підсумок символічний: портрет зберігається у своїй первозданній красі, а на підлозі слуги знаходять огидний труп старого. І тільки кільця на руках змушують визнати в ньому Доріана Грея.

Уайльд знаходить засіб наочного втілення своєї думки. Доріан, втілення краси, стає потворністю. І назад вже немає шляху. Уайльд викриває егоїзм і відмову він вічних людських цінностей, що знищили Доріана, який піддався філософії лорда Генрі. Коли Доріан наприкінці роману починає відчувати згубність його шляху, слова лорда Генрі звучать вже не як божественна мелодія одкровення, як було для нього на початку роману, а як відверта брехня, безвідповідальний експеримент: «Ах, Доріан, який ви щасливець! Як прекрасне ваше життя! Все ви в ньому сприймали як музику, тому воно вас не зіпсувала. Я дуже радий, що ви не виліпили ніякої статуї, що не написали картини, взагалі не створили нічого поза собою. Вашим мистецтвом було життя». Це говоритися в той момент, коли Доріан усвідомлює всю порочність і безплідність свого життя.

Уайльд стверджує думку про те, що його герой став жертвою своєї максималістської пристрасті – любові до себе, невипадково він каже: «Намагаючись убити свою совість, Доріан Грей вбиває себе». Але дуже важливо, що стверджуючи провину Доріана, Уайльд співчуває йому набагато більше, ніж його жертвам, бо Доріан для нього втілює трагедію того, що насолода, яка стала самоціллю і підпорядкувала собі все навколо, веде за собою не радість, а муки.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Твір на тему:«Чого навчила мене повість "Ирій" Володимира Дрозда»

Повість Ирій навчила мене тому , що людиною потрібно залишитися скрізь і завжди. Якщо у тебе є душа ,розум ,якщо ти живеш за законами моралі й добра , тоді немає значення , де  саме ти піднімеш голову до неба і будеш дивитися на зорі - в селі чи в місті.

Сам автор - В. Дрозд є багатогранним прозаїком сьогодення. Він, на думку літературних критиків, «постійно змінний, увесь у пошуках нових злободенних тем і проблем». Його завжди хвилює думка читачів про написані ним твори. А написав він багато: це і збірки оповідань, повісті, романи. У центрі уваги письменника — людина і світ, зміни у життя та їх вплив на формування світогляду молоді та інші проблеми. 

Головний герой повісті «Ирій» — Михайло Решето. Юнак мешкає в селі Пакуль разом зі своєю матір’ю, але мріє про той час, коли поїде до міста вчитися у старших класах. І поки поїхав, вислухавши «напучування» матері — не займайся дурницями (хлопець писав вірші), добре вчись. За своєю вдачею Михайло — добрий хлопець, мрійник. Він переконаний, що, покинувши рідне село, 

його любистки, бузки, ніколи вже не повернеться сюди, бо в місті — зовсім інше життя, повне пригод, а Пакуль — то вчорашній день. Ирій — казкова країна, де «не буває зими, де карасі ходять на берег і мирно бесідують із щуками, а вовчиці вигодовують ягнят». 

Країна його майбутнього. Хлопець продовжує навчання у міській школі. Тут він справді побачив нове життя: дядько Денис займається комерцією, «бо в його серці живе мрія про автомобіль», відвідує валку, вступає в суперечку з жуком; зрозумів, що людина майбутнього мусить жити новими ідеями, для реалізації яких необхідні знання. 

Разом зі своїми товаришами сільський хлопець за три місяці позбуває негативних рис, і тепер його життя плинуло відповідно до трьох правил: казати правду, керуватися у своїх вчинках розумом, бути готовим до самопожертви заради свого друга. Знаковою була зустріч Михайла з Кузьмою Перебендьою дякуючи якому відкрив те, про що ніколи не думав: родина Решетів має козацьке коріння. У місті Михайло зустрів своє перше кохання… 

Та в житті немає нічого постійного. Усе змінюється, набирає нових форм. Під впливом обставин, оточення відбуваються зміни й у світогляді. Михайло почав відчувати, що він розіп’ятий між містом і селом: коли мешкав у селі, думав про місто, а в місті думає про село. «Пакуль, — говорить автор, — це його Ирій, доти, до кінця днів своїх повертатимешся, а повернувшись — знову рватимешся у широкі світи». І це характерно для юності, для сучасного покоління. Така філософія життя! 

Людиною керують моральні цінності, яких вона набуває у процесі діяльності. Вони не підлягають адміністративному поділу. Вони акумулюються там, де душа працює. А душа може працювати і в сільській хаті під солом’яним дахом, і у висотному будинку. Це залежить від кожного з не. Від людської особистості, від духовної наповненості її. Переконаний, що основу духовності «закладають» батьки, хоча не відкидаю генетику.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
Loading...