субота, 14 січня 2017 р.

Твір на тему:"Згода дім будує,а незгода руйнує"

Сім’я. Таке коротке слово, а вмістило в себе так багато. Хіба можна порівняти з чимось родинний затишок, турботу мами, тата, піклування про всіх бабусі. їх поради, настанови супроводжуватимуть нас усе життя. Родина є сильною завдяки взаємній любові всіх її членів, доброзичливості, взаєморозумінню, взаємопідтримці. Які б випробування не випали на долю дитини, вона повинна знайти прихисток в стінах рідного дому, де її правильно зрозуміють, допоможуть,скажуть правду, посварять, коли це необхідно. В такій родині діти шанують батьків, а батьки поважають дітей.

Кожна сім’я тримається на чиїхось плечах. У моїй родині головним у вирішенні всіх питань, звичайно, є батько. А от веденням домашнього господарства, доглядом за мною та братом, створенням домашнього затишку займається мама. На свої плечі вона поклала турботу про нас всіх. Ми, як можемо, з братом допомагаємо мамі. Тато весь час на роботі, працює без вихідних. Зараз не так просто утримувати сім’ю. Тому я хотів би здобути спеціальність і заробляти гроші, допомагаючи своїй родині. Як приємно повертатися після відпочинку чи довгого гостювання до сім’ї. Зимовими вечорами проводити вільний час у колі родини за бесідами, грою в лото, шахи. Та й найсмачнішим є домашнє харчування.

Ми живемо дружно і підтримуємо одне одного, тому я вважаю свою родину міцною та хорошою. Та все ж таки кожен із нас має якісь недоліки. На мою думку, взірцем родинного вогнища може бути родина Запорожців, про яку написав О. Довженко в кіноповісті «Україна в огні». На початку твору ми бачимо всю велику родину за столом, коли вони святкують День народження матері. З’їхалися всі сини та донечка до батьків напередодні війни. І всі вони дістали таке виховання, що їхнім батькам не було соромно за жодного ні в мирний час, ні в жорстокий воєнний час. У кінці твору знову вони збираються разом, хоча й не всі, бо війна забрала життя багатьох людей, в тому числі не оминула й Запорожців, які з перших днів були на передовій.

Якою затишною і рідною стала домівка Сірків для Григорія Многогрішного з пригодницького роману І. Багряного «Тигролови». Кращі традиції народної педагогіки діють в цій сім’ї. Діти поважають батьків, слухають їх настанов, допомагають в усьому. Родина прийняла незнайомця, наче сина. Григорій опинився серед сибірських просторів не з власної волі, але це не цікавить родину. Людина в біді — значить, треба рятувати.

На сім’ю покладається велика відповідальність у вихованні дітей. Я зараз розумію, як непросто заробити багато грошей і забезпечити родину всім необхідним, приділити увагу кожній дитині, знайти добре слово і необхідну пораду в тій чи іншій ситуації. Для дітей батьки є взірцем, тому їм треба зважувати кожне слово, дії в присутності малечі. Хочеться, щоб вони бачили тільки хороше. Тому так важливо на вихідних організовувати сімейні екскурсії, літні подорожі до моря. Хочеться, щоб у нашій країні була стабільність, а сім’ї міцними, забезпеченими і вихованими. Тоді будуть виростати порядні діти, чемність, добро, вихованість стануть їхніми супутниками.

Усе, що вкладе родина в свою дитину, зігріватиме і підтримуватиме її в подальшому житті. Це найцінніший вклад, що може бути на сьогодні, завтра, навіки. Як писав Котляревський:

Де згода в сімействі,
Де мир і тишина,
Щасливі там люди,
Блаженна сторона.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Твір до ЗНО на тему:"Кажуть,що найбільшого успіху досягають не корінні мешканці столиці ,а приїжджі ,особливо вихідці з села"

На моє переконання, людина яка впевнена в своїх силах завжди досягає великого успіху незалежно від місця свого народження, статусу та забезпеченості батьків. Київ -столиця України, місто-герой,одне з найбільших міст Європи . Яким великим і неосяжним в очах молодих хлопців і дівчат воно здається на перший погляд.

 Моя точка зору на цю проблему така:до Києва кожного дня приїздять багато молодих людей із великими сподіваннями. Які в результаті своєї подальшої наполегливої праці стають видатними людьми. Деяким вдається навіть не тільки підкорити це місто,а й "покласти його до своїх ніг",наприклад вихідці із села які стають видатними скульптурами та архітекторами перебудовують його на свій смак ,неабияк вгодивши тим самим корінним мешканцям. 

Також письменники, поет ,які в свій час приїхали в Київ, простими юнаками і дівчатами підкоривши це місто ,запам'яталися йому назавжди. За прикладом із літератури, далеко заглиблюватися не потрібно, адже Валер 'ян Підмогильний чудово висвітлив тему підкорення міста молодим вихідцем із села Степаном Радченком у романі "Місто". Як нагадуємо, Степан Радченко, юнак, який їхав із метою перебудувати ,підкорити Київ,без впевненості у завтрашньому дні,але із твердим наміром,великими знаннями і впевненістю і собі. Також не можна не зауважити, те, що більшість політиків, а також сучасних співаків не є корінними мешканцями Києва. Як каже статистика корінних киян серед жителів міста - ледь понад половини. 

Отже,підкорення цього великого міста зараз дуже актуальна тема серед молоді всієї нашої країни. Підводячи підсумки можна впевнено сказати про те ,що у житті головне віра в свої сили і наполеглива праця,і зовсім не важливо ким ти є  корінним мешканцем великого міста чи вихідцем із бідного ,віддаленого села.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :

вівторок, 3 січня 2017 р.

Твір до ЗНО: «У чому полягає велич людини?»

На мою думку, величність людини полягає у її вчинках, у вибраному шляху по життю.

Велич — це не те, що можна отримати з народження чи присвоїти собі, а те, що можна заслужити працею і прагненням духовно розвиватися. Найчастіше ми називаємо Великими тих людей, які залишили по собі позитивну історичну славу і неабияк посприяли розвитку (культурному, духовному, політичному) нашої країни, або світу в цілому. Та це не означає, що щоб завоювати повагу наступних поколінь треба ламати голову над новими відкриттями. Достатньо жити по совісті і честі, знайти своє місце в житті, любити, творити на благо собі, своїм близьким, своєї країни і, можливо, цілої планети, тому що такі люди залишають гарну пам’ять у душах людських. Але Великі світу цього не завжди залишають після себе тільки гарну пам’ять, але на мою думку, ці постаті безумовно залишаються в історії, але не у серцях людей, а для мене Велич — це те, що знаходить відгук у серцях та розумах.

Величні люди безумовно повинні бути сильними. «Лише сильним дано право на безсмертя...», — писав український митець Олександр Довженко і я з ним повністю погоджуюсь. Життя багатьох українських діячів мистецтва, політики, науки насправді стали синонімами Величі. Такі імена, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Іван Мазепа, Степан Бандера та багато-багато інших назавжди залишися у наших серцях. Їх життя було наповнено різними лихами, але вони боролися з ними і стали Великими.

«Так! я буду крізь сльози сміятись, 
Серед лиха співати пісні, 
Без надії таки сподіватись, 
Буду жити! Геть, думи сумні!», — з такими словами долала Велика Леся Українка саме життя і я вважаю, що здолала, тому що назавжди залишилася з нами. Вже десять років з нами не має Великого В’ячеслава Чорновола, чиє життя стало прикладом для усього українського народу. 

Прикладом честі та боротьби, патріотизму та волелюбства, справжньої величі. Я вважаю,що ми завжди будемо пам’ятати його та його слова: «Віриш у свою дорогу – іди і не звертай».Таким чином, я дійсно вважаю, що Велич людини полягає у її вчинках та її виборі. Говорячи про велич, не варто забувати, що лишаєшся простою людиною, зі слабкостями, мріями і проблемами. І якщо ти здатен боротися — заслуговуєш поваги. 

А для того щоб стати по-справжньому Великим — мало прожити сіре, беззмістовне життя — треба бути хорошою людиною, з щирим серцем, не словом,а ділом доводячи своє право на титул Великої Людини!
Збільшити або зменшити шрифт тексту :

понеділок, 2 січня 2017 р.

«Маруся» Квітки-Основ'яненка: утвердження в ідеалізованих образах високих морально-етичних якостей простої людини

Літературна діяльність Квітки-Основ'яненка припадає на двадцяті — початок сорокових років XIX століття — на період загострення суперечностей, викликаних кризою кріпосництва в Росії. 

Г. Квітка-Основ'яненко своїми повістями дав перші зразки художньої прози в українській літературі, орієнтуючись на тогочасну російську літературу, зокрема на художню прозу Пушкіна і Гоголя. Повісті й оповідання Квітки-Основ'яненка, писані українською мовою, вийшли окремою збіркою в Москві під заголовком «Малороссийские повести, рассказьіваемне Грицьком Основ'яненком». 

Українські прозові твори Г. Квітки діляться на дві групи: сатирично-гумористичні і сентиментально-реалістичні. 

Повість «Маруся» належить до сентиментально-реалістичних творів. У ньому Квітка-Основ'яненко майстерно змальовує колоритні картини побуту українського народу, опоетизовує найкращі риси його національного характеру. Показуючи високу моральність простої людини, автор наділяє її такими рисами, які оспівані в народно-пісенній творчості. 

У найвидатнішій повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся» зображено ідеальне і разом з тим нещасливе кохання Василя і Марусі. Молоді люди показані в повісті втіленням досконалості, як її розумів автор. Елементи ідеалізації відчуваються навіть у змалюванні самої зовнішності Марусі. І справді, Маруся — надзвичайна красуня: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте...» 

Портрет змальований поетично, але в ньому немає індивідуальних рис, це — образ у дусі загальних фольклорних висловів про дівочу красу. 

Довершується портрет Марусі докладним описом її вбрання, що має цілком етнографічний характер. Біла сорочка, пишні рукава, вишиті червоними нитками, черчата плахта, шовкова запаска, каламийковий пояс, мережана хустка коло пояса. 

Ідеальні, як їх розумів автор, і риси характеру Марусі. Сам автор рекомендує її так: «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна, та ще ж к тому тиха, і смирна, і усякому покірна». 
Збільшити або зменшити шрифт тексту :

понеділок, 26 грудня 2016 р.

Твір на тему: Актуальність поеми «Мойсей» І. Франка для сьогодення

Поема «Мойсей» в наш час актуальна, як ніколи. Історія українського народу дуже непроста та кривава. Весь час українці тяжко боролися за свою незалежність. Отримавши жаданий суверенітет ніхто не міг навіть подумати, що боротьба буде мати продовження, а історія сумне своє повторення.

Створювалася поема в тяжкий час революційного настрою. Саме тоді спалахнула надія на самостійність української держави. Ідею твору автор виношував кілька років. Саме на порозі громадянських суперечок з’являється «Мойсей».
Поема описує сорокарічний тяжкий шлях ізраїльського народу з єгипетської каторги. Ціль цієї подорожі являє собою обітовану землю. Пророк не зміг довести народ, бо люди почали сумніватися в задумі. Але і у самого Мойсея з’явилися сумніви стосовно волі Бога.

Роздертий народ починає знищувати один одного та згодом починає гинути в громадській війні. Примітивні бажання людей знищують духовність. Основні інстинкти такі як їсти, одружуватись, спати та народжувати дітей очолюють свідомість народу.
Згодом єврейський народ повстав та обрав в якості вождя Єгошуа. Не треба боятися небезпек та випробувань під час прагнення до волі. Саме в цей час починається новий вдалий похід. Мойсей відображає незламний дух, ідею, не пов’язану з земними благами. Пророк готовий заради волі народу віддати навіть життя. Всю повість герой шукає суть існування людства.Франко відобразив те, що в майбутньому Україна стане вільна і народяться нові свідомі українці. Автор вказує на наші з вами вчинки та дає згоду впізнати в героях себе. Все життя кожен з нас шукає шлях, сумнівається, хтось здається, але ціль переборна і тільки сильні духом досягнуть мети.

В наш час актуальність образу головного героя та поведінка персонажів просто вражає. Як би не було тяжко, саме ми повинні довести нашу державу до злагоди. Від кожного з нас залежить в якій Україні будуть жити наші нащадки.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :

неділя, 25 грудня 2016 р.

Якби мені до рук - скрижалі Долі - Мої роздуми над творчістю Омара Хайяма

Кажуть, шедеври світової літератури близькі і зрозумілі кожному читачеві, незалежно від віку, статі чи національності. Безумовно, це правда. Але, читаючи твори Омара Хайяма, Гафіза, Рудакі я зі здивуванням відзначив, що навіть європейська література зрозуміліша нам, ніж твори азійських авторів. Тут дається взнаки абсолютно інакший спосіб світосприйняття, інакше ставлення до світу, до життя…

Рубаї Омара Хайяма — це лаконічні поетичні твори, які у сукупності своїй створюють гармонійну та цілісну картину світобачення митця. Аби краще зрозуміти рубаї, я прочитав кілька джерел, присвячених культурі часів Омара Хайяма. І тоді я дізнався, що його творчість не є такою, здавалося б, однозначною, як нам може здатися на перший погляд. Існує гіпотеза, що у своїх поезіях автор «зашифровує» особливу філософію суфіїв. Суфізм — це така собі напіврелігія, наполегливе філософське вчення. За твердженням деяких істориків та літературознавців Омар Хайям сповідував суфізм, а образи , троянди у його творах — позначення особливої енергії, якою сповнюється віруюча людина, людина, Бога. Дізнавшись про цю версію, я зовсім по-новому подивився на рубаї… Напевно, не знайомий із суфійською філософією читач не зрозуміє зміст, вкладений у ці віршовані рядки, але серед творів Омара Хайямі багато таких, що зображують його ставлення до життя, до людини без глибинних алегорій, вони справді зрозумілі і цікаві будь-якому читачеві.

Читаючи рубаї, я відзначив особливе ставлення автора до життя. Відомий постулат про те, що треба жити сьогоденням, звучить у віршах Омара Хайяма різним мотивом:

Твій ворог — небеса коловоротні.
Без друзів ти, всі дні твої самотні.
Будь сам собою, не гадай про завтра,
В минуле не дивись, живи СЬОГОДНІ!

Східним народам завжди було притаманне особливе ставлення до смерті, інший світ вони сприймали зовсім не так, як європейці чи слов’яни. Для героя Омара Хайяма смерть — це перехід у стан спокою та гармонії, припинення земної суєти, кінець несправедливості та страждання: «Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне. Той світ надійніший за це життя обманне». Але і таке ставлення в жодному разі не призводить до байдужості до земного життя, навпаки: несправедливість світу хвилює ліричного героя:

«Якби мені до рук — скрипки Долі,
Я розписав би їх по власній волі!
Із світу вигнав би всі смутки, болі…»

Образність віршів Омара Хайяма теж трохи незвичайна для нас, метафори незвичні, але настільки оригінальні, що я мимохіть зупинявся і перечитував кілька разів ці вишукані порівняння. Автор називає свою кохану небесною царицею; окремі метафори по-справжньому вражають нас своєю красою: «Душа — напій в прозорій чарі тіла»;
«…в ступі Неба нас потовчено до тла»…

Стільки часу минуло з моменту створення поезій Омара Хайяма, але закладений у них повчальний зміст «не застарів» анітрохи. Ліричний герой цих творів вчить нас жити сьогоденням, цінувати радощі повсякденного життя, захоплюватись красою людських почуттів:

Любов — це сонечко, що всесвіт огріває,
Любов — чудесний птах, що в квітнику співає.

Напевно, більшість погодиться, що твори Омара Хайяма здаються нам , такою собі літературною екзотикою. Особливий світогляд, незвичайні стилістичні фігури, навіть жанрова форма — особлива. Але, якщо вміти читати уважно, сприймаючи думку та почуття автора такими, якими він вкладав їх у кожне своє слово, важко не: закохатися у поезію Омара Хайяма, де поверхова поважність і своєрідне епікурейство переплітаються з глибокою філософією, «риси і образи — із повчальним змістом, а деякі рядки по-справжньому непідвладні часові через свою глибину та мудрість, закладену в них:

Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут, — життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
Loading...