четвер, 8 грудня 2016 р.

Твір на тему: "Маленька праця краща за велике безділля"

  Народ створив багато прислів'їв і приказок про важливість праці, одне з них - "Маленька праця краща за велике безділля". Я це розумію так, щоб щось досягнути потрібно прикласти силу і руки, розум і бажання, а результат не забариться.
   Працюють не лише люди, а й тварини і комахи. Маленька бджола важко трудиться, щоб зібрати нектар з квітів, щоб ми могли ласувати запашним медом. Так і людині необхідно працювати, щоб чогось досягнути.
    Як на мене, то це прислів'я дуже справедливе. Спробую довести. Цього року я став учнем середньої школи. А раніше навчався у початковій школі. Так от, у 5 класі мені стало важко навчатися. Стільки нових предметів, стільки домашніх завдань! І я вирішив, що все одно не зможу виконати все, тому краще взагалі нічого не робити! Мої батьки цілий день на роботі. Я приходив зі школи (вона поруч із нашим домом), їв, грав на комп'ютері. А коли батьки цікавились моїм навчанням, казав, що все добре, що домашнє завдання я вже зробив. Вечір минав мирно і спокійно. Мені навіть дозволяли гуляти із Сашком — моїм другом і сусідом. 
     Спочатку моє велике ледарство, як-то кажуть, сходило з рук. Але так не могло довго тривати. Після батьківських зборів мама прийшла засмучена і мало не плакала. Мені стало жаль її і я вирішив узятися за розум. Проте виявилось, що я багато пропустив і багато чого не розумію. «Так, — сказала мама. — Краще маленька справа, ніж велике ледарство.» І допомогла мені першого разу виконати все домашнє завдання. Як же я здивувався, коли наступного дня отримав хороші оцінки. Виявилось, що я здібний. 
     Отже, навіть найменша справа краща за велике ледарство. Тепер я намагаюсь не ухилятися від уроків. А то як би не довелось продовжити контракт із 5 класом ще на рік! 

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Твір на тему: «Васильки» В. Сосюри - взірець інтимної лірики

Словник символів так тлумачить зміст образу васильків: «Васильки або волошки — символ ніжної і тонкої душевної краси, праведності і святості, душевної чистоти, скромності і привітності». Назва квітки, каже легенда, походить від імені хлопчика Василька, якого русалки на Зелені свята заманили в поле і залоскотали — і він перетворився на квітку, названу його іменем.

Вважається, що васильки мають значну магічну силу як оберіг від злих духів, лихої долі та всіляких напастей — витівок лукавого. Тому їх навіть вирощують при садибах, освячують на Маковея та Великого Спаса. Вінки з васильків, сплетені на Зелені свята, протягом року зберігають в домівці. Особливу силу мають васильки для молодих: пучком васильків кроплять наречених на весіллі; настоєм з васильків окроплюють галявини, де гуляють хлопці та дівчата Купальської ночі; таким же настоєм дівчата вмиваються — і їх краса стає недоступною злим чарам.

Поет, який написав чудовий вірш про васильки, не відступає від народного тлумачення цього образу. Першим доказом цього є розповідь про історію створення вірша. Поет зізнавався, що написав його разом з коханою жінкою: «В 1938 році, коли минуло мені сорок літ, я написав “Васильки”... Добре пам’ятаю свій настрій в той вечір, коли з’явився цей вірш. Щоб точно його висловити, треба було б сказати: “Васильки” я написав разом з Марією». (Марія Гаврилівна — дружина поета, кохання до якої протягом життя надихало його до написання пристрасних віршів). Іншим доказом можна вважати те, що цей роздум-мініатюра (12 рядків) про вічну красу життя написаний під впливом відомої однойменної народної пісні.

Вірш є зразком інтимної лірики.

Поет розповідає про себе і кохану, що йдуть повз поля, оточеного васильками. Цікаво, що Сосюра для передачі гарячого кохання використовує холодний синій колір: «і синіє щастя у душі моїй». Це пояснюється насамперед тим, що очі коханої,— сині: «і у тебе, мила, васильки з під вій», і почуття до коханої дівчини, поєднуючись з почуттям любові до рідної землі, породжують у поета асоціації синього кольору з коханням.

Поет у цих 12 рядках зумів передати найінтимніші людські переживання, показати красу кохання та людських взаємин. «Такий я ніжний, такий тривожний», писав сам про себе Сосюра. «Він усе життя виліплював образ ліричного героя, закоханого в землю, в кольори осені і неба, З чутливою душею...», — так сказав проВ. Сосюру видатний лірик — Андрій Малишко: У справедливості цих слів можна переконатися, читаючи вірш «Васильки».

У творі В. Сосюра торкається також філософського питання про швидкоплинність життя, про те, що треба цінувати кожну його мить, бачити прекрасне навкруги. Хіба це не щастя — йти поруч із коханою людиною, милуватися її блакитними очима, радіти хлібному полю й порівнювати рідні очі з блакитними квітами-васильками! Свою доброту, любов поет хоче передати нащадкам, щоб і ті. «далекі», були «сповнені привіту» й пошани до своїх предків.Слід сказати про змістове навантаження образу-символу васильків у поезії. Ця синя квітка — символ кохання, життя, єднання людини з природою (Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій), символ швидкоплинності життя (Може, ми квітками, може, васильками станем — я і ти); символ безкінечності життя, зв’язку поколінь (васильками станем — я і ти ...другий, далекий, сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас). Віршовий розмір «Васильків» — хорей з пірихієм, що надає віршеві народно пісенного звучання.

Часто замислюєшся над питанням: «У чому ж секрет довгого життя деяких творів?». Говорячи про поезію «Васильки», можна з повним правом зазначити: довге життя поезії забезпечило майстерне зображення поетом звучання найтонших струн людської душі, що бринять щастям, коханням, любов’ю до рідної землі, вірою у вічність світу і роду людського. І ці почуття вічні, як саме життя.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Твір до ЗНО: «Той ворог небезпечний, хто видає себе за друга» (Г. Сковорода)

Дружба в житті кожної людини відіграє дуже важливу роль. Без друзів людина почувається самотньою й нещасною. Якщо в людини є справжній друг, вона вдвічі сильніша. Я хочу підкреслити слово «справжній». Справжніх друзів не може бути багато. Справжні друзі перевіряються часом. «Щоб пізнати людину, треба з нею пуд солі з'їсти», — говорить народна мудрість. У виборі друзів потрібно бути дуже обережним. У такій справі не можна помилитися, тому що від цього може іноді залежати життя. Нещирий друг може зрадити тебе в ту хвилину, коли ти на нього найбільше покладаєшся.

Я повністю підтримую слова великого філософа Г. Сковороди про те, що «той ворог небезпечний, хто видає себе за друга». Дійсно, це так. Коли ти знаєш, що перед тобою ворог, то покладаєшся тільки на себе й поводишся так, як і потрібно з ворогом! А коли ти вважаєш людину своїм найкращим другом, довіряєш їй найпотаємніші думки, розраховуєш на її підтримку, а вона у важливий час виявиться не тією, за кого себе видавала, і використає все це проти тебе, то це буде найбільшою підлістю. Такі люди небезпечні. їх потрібно обминати.

Саме про таких людей писав Т. Шевченко в поемі «Сон»:

А той, тихий та тверезий, богобоязливий, 
Як кішечка, підкрадеться, Вижде нещасливий 
У тебе час та й запустить Пазури в печінки, —
І не благай: не вимолять Ні діти, ні жінка.

Історія містить багато прикладів ганебного зрадництва у відпові-дальні моменти, коли люди входили в довіру, а потім зраджували. Таких зрадників у всі часи зневажали й жорстоко карали. Пригадаймо баладу «Сава Чалий», у якій розповідається, як Сава зрадив своїх товаришів і вони покарали його за це.

Такі випадки були й під час Великої Вітчизняної війни, коли люди заради якоїсь вигоди зраджували своїх товаришів. Але вони ніколи не заслуговували поваги з боку тих, на кого вони служили. Згадаймо, наприклад, Забрьоху з кіноповісті О. Довженка «Україна в огні». Фашисти навіть не призначили його сільським старостою, сказавши, що хто зрадив один раз, зрадить і вдруге.

Удавані, несправжні друзі небезпечніші за ворогів. Вибирати собі в друзі потрібно не тих, хто говорить вам улесливі слова, а того, хто не боїться сказати правду, якою б гіркою вона не була.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Твір до ЗНО: "Так легко бути коханим, так складно кохати" (Ф. Фіцджеральд).

Переконаний, кохання — це глибоке й сильне почуття, яке базується на духовному переживанні, зацікавленості, симпатії та виявляється в самовідданому прагненні бути поруч із ним.

Поняття любові багатозначне. Є любов до Бога, ідеї, людини, справи чи професії, Батьківщини, народу, материнська й батьківська до дітей, дитяча любов до батьків, кохання між чоловіком і жінкою — тобто любов має найрізноманітніші форми й способи вияву. «Тільки закоханий має право на звання людини», — стверджував О. Блок, Звичайно, що так. Тільки той, хто кохає сам і відчуває це з боку іншого, підноситься до високих поривань. Він любить життя, людей.

Кохання водило пензлем Рафаеля, коли він створював свою «Сікетинську Мадонну». Кохання виливалось у невмирущі рядки О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, В, Сосюри, Л. Костенко. Саме кохання надихнуло Родена на створення чудової скульптури «Вічна весна».Кохання — це те почуття, що облагороджує людину, робить її кращою, Саме кохання розтоплює непорозуміння, ніколи не допустить жорстокості.

Не можна не згадати Мавку й Лукаша з драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки. Ніжною душею Мавка зуміла відчути красу Лукаша, коли той грав на сопілці. Кохання зародилося миттєво, як падає з неба зірка. Та почуття, назване для обох одним словом — кохання, сприймається кожним по-різному. Для Мавки—це чистий і нестримний порав, як весняна вода, що не знає перепон і законів. Вона ладна за-ради щастя Лукаша пожертвувати собою. Лукаш — людина, і тому в його житті велике значення мають умовності людського спілкування, звичаї. Так, Мавку любити важко. її треба любити, а це означає: душа має світитися, співати, бути живою. Лукаш не витримує цього іспиту...

На жаль, він не одинокий у своїй слабкості. Та Мавка знайшла в собі сили бути вдячною Лукашеві вже за те, що він розбудив у її серці таке прекрасне почуття. Вона зберегла в серці щирість, відданість, кохання — усе те, «що в серці не вмирає»\ Голосом тонкої сопілки озивається вона до нас, людей, пробуджуючи в серцях красу духовну, вічну, щедро роздаючи багатство власного серця.

Як висновок можна навести слова Священного Письма: «Любов довготерпива, любов милосердна, не заздрить, любов не величається, не гордиться, не безчинствує, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться істиною, усе зносить, вірить в усе, сподівається всього, усе терпить!

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Твір до ЗНО: "Не тіло, а душа є людиною"(Г. Сковорода)

Душа — це куточок спокою, який належить лише нам, а тіло — оболонка, яка оберігає душу від зовнішніх подразників. Проте один без одного вони існувати не можуть. Це все одно, що горіх і ядро.

На мою думку, душа відтворює якісну сутність людини, а тіло — лише зовнішні принади, які з часом втрачають своє значення. Тож оцінюймо людину не за привабливу зовнішність, а за щирість і відкритість душі. А хто робить навпаки, той ще не зрозумів істину життя.

Підтвердженням цього є думка Г. Сковороди: «Не за обличчя судіть, а за душу і серце». У своїх філософських працях Г. Сковорода переосмислює всі сторони людського життя. Його вчення базується на подвійності буття людини. Суєта бере людину в полон — і вона втрачає свою самобутність.
Г. Сковороді була близька філософія відлюдництва й самобутності не тому, щo людське товариство його обтяжувало, а тому, що він жив у гармонії зі своїми переконаннями.

Для мене ж ідеальним є поєднання фізичного тіла й душі. Така гармонія — важка праця, і досягти її складно. Але існують наближені до цієї істини: Ісус, Будда, Мати Тереза, Марія Магдалена. Ці історичні постаті викликають захоплення й повагу, адже їх називають святими. Праця над собою — це найважча наука, бо пізнання себе триває все життя. Контролювати самого себе інколи неможливо, але це може зробити та людина, воля душі якої сильніша від нестриманості й бажань фізичного тіла. Очі здатні побачити набагато глибше, аніж зовнішня оболонка. Адже справжня людина пізнається в спілкуванні, коли відкриває свій духовний світ.

Можна зробити висновок, що без матеріальних благ людина хоч і не зможе існувати, але, зважаючи лише на них, вона віддалятиметься від свого початку, від природи, від чогось вищого, аніж фізичне. Само-розвиток — це те, до чого ми мусимо йти й чим керуватися.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Твір до ЗНО: "Чи доброта та милосердя актуальні в наш час?"

Що таке доброта, милосердя? Насамперед це готовність допомогти, пожертвувати собою заради інших, безкорисливо творити добро. Я вважаю, що це та якість, яка необхідна всім нам і якої зараз дуже не вистачає. Доброта й милосердя, як ніколи, актуальні в наш час.

Кажуть, милосердя й доброта — два крила, на яких тримається людство. На жаль, нині такі моральні якості відходять на задній план, а, витісняючи їх, уперед висуваються ділова хватка, уміння надбати матеріальні блага й турбота насамперед про себе. Милосердних людей зараз небагато, та й оточуючі ставляться до них із певною настороженістю. Зараз мало хто допоможе бабусі перейти через дорогу, донести сумку, подасть жебракові, пожаліє сиріт і важкохворих.Звичайно, багаті люди іноді дозволяють собі зробити пожертвування в різні благодійні фонди, але дуже часто'тільки для того, щоб про це згадали в газеті або по телебаченню. А ті люди:, які дійсно хочуть допомогти, найчастіше не мають можливості для цього. Та допомога потрібна не тільки матеріальна, але й духовна. Підтримка й розуміння для кожного з нас значить не менше, ніж матеріальне благополуччя.

Для мене в милосерді основне — безкорисливість. Наприклад, під час війни сестри милосердя, ризикуючи своїм життям, виносили поранених із поля бою, самовіддано доглядали їх. Крім того, вони морально підтримували воїнів, не даючи їм зневіритись. Імен більшості з них ми не знаємо, але завжди будемо вдячні за їхню добродійність і саможертовність. Багато прикладів милосердя й доброти є в історії. Король Англії Річард І, який правив протягом 1189—1199 рр., був прозваний Річардом Милосердним. Люди полюбили його не за вдалі реформи, а за добре ставлення до них. Тисячі людей врятувало милосердя Річарда І.

Проблеми духовного і матеріального, добра і зла порушуються в драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Мавка — це втілення доб-ра й високої духовності. Жертвуючи собою, вона рятує свого коханого Лукаша, який зрадив її. Хвилюючий урок доброти й милосердя подає нам Михайло Стельмах у повісті «Гуси-лебеді летять». Багатії виганяють із двору жінку-жебрачку з голодною дитиною, а родина незаможників допомагає нещасним. Малий Михайлик віддає змученому хлопчику свій скарб — насіння. Письменник, учений П. Білецький-Косенко писав: «Думай добре, роби добре — і буде добре». 

Тож творімо добро, будьмо чуйними, милосердними, уважними й привітними! Даруймо людям радість, і життя наше стане кращим!

Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
Loading...