понеділок, 27 лютого 2017 р.

Твір на тему: Гнівне викриття царизму в поемі Т. Шевченка «Кавказ»

Гнівне викриття царизму в поемі Т. Шевченка «Кавказ» стало справжнім вираженням ідеї боротьби українського та й будь-якого народу за своє визволення. Ставши на захист народів Кавказу, які обороняли свою волю від зазіхань російського самодержавства, поет настільки усвідомлював природу імперського загарбництва, настільки точно охарактеризував його підлу і підступну ідеологію, що його поема набула справді загальнолюдського звучання.

За словами І. Франка, «Кавказ» у порівнянні з поемою «Сон» «побудований уже на ширшій, можна сказати загальнолюдській основі. Всяка боротьба за волю, всяке змагання проти «темного царства» зі становища загальнолюдського, се, може, найкраще свідоцтво могутнього, всеобіймаючого, щиролюдського почуття нашого поета».

Поема «Кавказ» складається з окремих смислових блоків, між якими, здається, немає прямих зв’язків, але спостерігається тонкий змістовий, ідейний зв’язок. Перша частина має характер притчової, оскільки в ній поет звертається до міфологічного образу Прометея, прикованого до скелі. Прометей ніби стає символом сили й незнищенності людського духу, який навіть у неволі залишається живим і незламним:

Розбиває, та не вип’є
Живущої крові, —
Воно знову оживає
І сміється знову.

У притаманних узагалі для поетичного мислення Т. Шевченка ліричних відступах поет висловлює своє ставлення до духовного та політичного стану поневолених народів, з болем сподівається, що воля оживе, встане й поведе за собою до боротьби.

Поет пристрасно звертається до Бога. Початок цього монологу нагадує молитву з притаманним їй християнським смиренням:

Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!

Та Шевченко не може змиритися з тим, що в кривавих ріках тоне людська свобода, що її нищать. І знову він звертається до образу гір, але це вже не ті гори, до яких прикуто Прометея, це гори «засіяні горем, кровію политі». Поет вдається до згадки саме про гори, щоб підкреслити глибину й безмежність людських страждань. Так само підкреслюють це такі образи, як «ріки крові», « огненне море ». Волю ж Шевченко порівнює із якоюсь зацькованою та слабкою істотою:

Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо.

Отже, звертаючись до історичної проблеми гноблення народів Кавказу, Шевченко розглядає цей історичний факт набагато ширше, про що й свідчить перша частина його твору. Міфологічний образ Прометея виводить проблему на рівень загальнолюдської, а згадка про «нашу волю», «дівочі сльози», «удовині» дозволяє простежити виразну паралель з історичним становищем України.

І з гіркою іронією звучать слова поета:
Чурек і сакля — все твоє;
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не візьме за своє…

За цими рядками стоїть гнівне звинувачення поета на адресу всіх тих, хто повсякчас зазіхає на чужу землю, чужу свободу, хто навіть скоро вимагатиме «платить за сонце».

Символом неволі виразно постає також образ тюрми:
А тюрм! А люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить.
Бо благоденствує.

Справді самодержавна Росія, збудована на насильницькому приборканні багатьох сусідніх народів, позбавленні їхньої волі. І якою гіркою іронією сповнені слова «на всіх язиках все мовчить», адже деякі народи, зокрема українці, позбавлені були навіть права користуватися своєю рідною мовою, писати нею й говорити вільно. З величезним болем Шевченко питає:

За кого ж ти розп’явся, Сине Божий?

Дійсно, Христос прийняв свою смерть заради духовного звільнення всього людства, а його кати позбавляють народи волі й правди. Чи є вихід з такого становища? Так, Тарас Шевченко бачить його в тому, щоб усі народи прокинулися нарешті від свого віковічного сну й почали боротися за свою свободу самостійно. Поет розуміє, що станеться це не так швидко, і промовляє з надією:

А поки що мої думи,
Моє люте горе
Сіятиму, — нехай ростуть
Тай з вітром говорять.

Так, думки й заклики Великого Кобзаря зробили свою справу — наш народ, як і багато інших, виборов свою свободу й незалежність. Отже, справа Шевченкова не пройшла марно.

У рядках поеми нашого талановитого поета вкладені глибокі думки, що торкаються не тільки проблем існування нашого народу, але й проблем загальнолюдських. Т. Шевченко створив перший по-справжньому дієвий політичний твір, значення якого в українській культурі непересічне. «У поемі «Кавказ», — пише В. Сухомлинський, — поет викриває самодержавство, царизм як гнобителя народів». І слово його стало справжнім звинуваченням зла і закликом боротися за добро.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Твір на тему: "Глибокий психологізм та символізм твору "Земля" О. Кобилянської"

Ольга Кобилянська була однією з тих письменників, що шукають нового шляху в літературі. Письменниця принесла українській літературі нові теми і нові інтерпретації старих, здавалось би, давно розроблених тем. Це вона першою піднесла свій голос на захист права жінки бути людиною, відчувати свою людську гідність, намагатися знайти свій шлях у житті. Але ми говоритимемо про повість О. Кобилянської «Земля», про нове розв'язання нею уже відомої українській літературі теми. Цей твір був високо оцінений І. Франком і В. Стефаником і став справжньою перлиною нашої класичної літератури. 

У центрі повісті — родина Івоніки Федорчука, типового селянина, працелюбного, дбайливого. І дружина його, Марійка, так само, як і він, усе своє життя віддає землі. Тому й майбутнє своїх дітей, особливо Михайла, вони бачать у селянській праці, у піднесенні свого господарства. Батьки мріють одружити старшого сина з Парасинкою, щоб поєднати двох працьовитих молодих людей, а заодно й родинні поля. Отже, ми бачимо, що вся логіка їхнього життя вимірюється землею, ставленням до неї, потребами її. їхнє життя підкорене загальному ритму хліборобського року, і будь-який вихід з цього ритму сприймається як трагедія. 

Вартість людини, ціна її людської особистості теж вимірюється для Федорчуків, та й не тільки для них, а й загалом для селян, ставленням до землі, до хліборобської праці. Тому в родині так по різному сприймаються сини — старший Михайло та молодший Сава. 

Усе краще, що є в роду Івоніки, успадкував старший син, через образ якого письменниця всебічно розкриває глибину людського характеру. Особливо яскраво передане ставлення Михайла до землі, яка є сенсом його існування. Любов Михайла до землі дещо інша, ніж у його брата. Він не мислить себе відірваним від щоденної селянської праці, працює з насолодою. Здається, що він цілком закутий у цьому своєму щоденному існуванні, закутий у ритм засівів-жатв. Однак саме вдумлива вільна праця творить вільну душу, здатну на справжнє почуття, здатну самостійно мислити й діяти. Покохавши бідну дівчину Анну, Михайло готовий зректися навіть спадкової землі і податися в місто з коханою, якщо батьки не дадуть їм благословення. Цей момент значно розширює розуміння образу Михайла, надаючи йому ще більшої глибини і порушуючи ще одну проблему — проблему життєвого вибору у зв'язку, із землею. Земля нестає для Михайла єдиною метою, не закриває усього обширу людського життя, не позбавляє людяності. 

Зовсім інакше вимальовується характер Сави. Щось хиже проглядає в усіх його думках, словах, вчинках. І ще задовго до трагічної події — центральної події повісті — читач відчуває тривожне напруження. Бо недарма ж Саву так притягає вбивство лише заради самого вбивства. Очевидно, що молодший син Федорчуків вдається до злочину не випадково. Так, ми дізнаємося, що він «любив стріляти птахів... часом і зовсім без наміру». 

Що ж штовхає Саву на братовбивство? Очевидно, бажання заволодіти землею. Сава не успадкував від батька нахилу до господарювання, працьовитості. Зовсім не цікавиться він справами хазяйства, люблячи погуляти й порозважатися. Однак Рахіра, кохана Сави, запевняє парубка, що без землі не може бути їхнього щастя: «Як не будеш мати землі, то не зможемо побратися! З чого нам жити?». І так старший брат стає на заваді молодшому. Крім того, Сава із зневагою ставиться до м'якосердого Михайла, та й взагалі ні до кого, крім Рахіри, не відчуває він любові й поваги. Не звик хлопець і вибирати шляхів до своєї мети. Так і вбиває він брата підступно, у спину. Шматок землі переважує цінність людського життя, заступає Саві весь світ і врешті робить його нещасним, хоча мав би привести до щастя, радості. 

Парадоксально, що закоханий в землю Михайло відмовляється від неї заради любові, а байдужий до селянської праці Сава вбиває заради землі брата. Після смерті Михайла для всіх членів родини наступає своєрідна переоцінка цінностей. Івоніка, наприклад, розуміє, що залежав весь вік від землі, що діти його стали рабами його пристрасті. Земля, яка приносила достаток, давала хліб, запахла тепер кров'ю. Це було протиприродно, але сталося так з волі людини, яка ніколи не буде мати спокою. Мертвий Михайло доводить, що людське життя має цінність саме по собі. Тому і його кохана, Анна, попри все прагне відірватися від землі, яка відібрала у неї найдорожче. 

Глибокий психологізм і драматична напруженість твору, лірична схвильованість, якою проникнутий кожен рядок повісті, роблять її надзвичайно емоційно вражаючою, підносячи не просто проблеми праці селянина на землі, а й проблеми загального сенсу людського існування, людських взаємин, життєвих цінностей.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :

субота, 25 лютого 2017 р.

Твір на тему:«Добро і зло у нашому житті»

Добро і зло… Доки існує наш світ, існують і ці два поняття. Ніхто не знає, де закінчується добро і починається зло, і навпаки. Добро і зло нерозривно поєднані, вони не можуть існувати одне без одного.

Що для мене зло? Напевно, війни, у яких гинуть люди, часто – найчастіше ні в чому  не винні. Коли моя прабабуся говорить про війну, у неї й досі з`являються  сльози на очах. Для неї війна – то найстрашніше зло, яке забрало багатьох близьких і рідних людей. Але німецькі солдати для неї, як це не парадоксально,  не являються втіленням зла. Не раз бабуся розповідала мені, що вони не ображали дітей і жінок – навпаки, часто віддавали їм свої пайки, щоб не голодували та теплі шинелі, щоб малеча не мерзла. Прабабуся розповідала, що з такої шинелі її мама пошила пальтечко їй та її молодшому братику. А ще одного разу моєму прадідусеві потрапив  до ока осколок бомби. Якби не німецький лікар, то бути б йому сліпим. А так цей  солдат прооперував дідуся, витяг осколок, і він до останніх днів свого життя гарно бачив. Тож, дійсно, війна – велике зло, але не всі ті, кому доводиться у ній брати участь, із задоволенням вбивають людей та руйнують їхнє життя.

 На щастя, я ніколи не бачила війни. І сподіваюсь, не побачу. Тому для мене найбільшим злом є смерть. Смерть, яка приходить не до тих, хто прожив довге життя, а до молодих, інколи і до дітей. Я не можу спокійно дивитися на тих діточок, яким потрібна допомога, які живуть лише надією на диво – по телевізору часто можна побачити звернення їхніх батьків з проханням допомогти. Їхнє життя ще тільки починається, а вже стільки болю вони пережили! Ось тут мене вражає несправедливість життя – хтось витрачає мільйони бездумно й ні на що, а хтось збирає по крихтам на операцію дитині! Я вважаю, що нашій державі в першу чергу слід подбати про лікування таких дітей. У нас, на жаль, досить багато онкохворих, і велика частина з них – діти, яким просто необхідні клініки з сучасним обладнанням та безкоштовне і якісне лікування. Адже найстрашніше горе для батьків – не мати можливості допомогти своїй дитині…

А що ж таке добро? Добро – це, в першу чергу, милосердя. Вміти допомогти і підтримати. Добро – це коли ти посміхнешся і спитаєш про справи у самотньої старенької сусідки;  поступаєшся місцем у транспорті вагітній жінці або забираєш додому бездомне кошеня (вмовивши перед цим маму). Добро починається з малого: з доброго слова та привітної посмішки. Але ніколи не буде добра там, де є байдужість!

 Тож, як це не дивно, добро і зло завжди йдуть поряд. І під час війни знаходяться добрі люди, і хворій дитині може допомогти людина, у якої добре серце. Саме від нас залежить, яким стане наш світ – добрим чи злим, від наших вчинків і думок, від нашого ставлення один до одного. Творити добро може кожен, тож варто почати вже зараз!  
Збільшити або зменшити шрифт тексту :

четвер, 23 лютого 2017 р.

Відгук на прочитану п'єсу В.Винниченка «Чорна Пантера і Білий Медвідь»

Мені сподобалася п'єса Володимира Винниченка «Чорна Пантера і Білий Медвідь». Вона мене дуже вразила.

У п'єсі розповідається про сім'ю Корнія Каневича та Рити, які переживають важкі часи хвороби та смерті їх дитини.
На сторінках твору розкриваються взаємини цієї родини. Окрему увагу автор приділив внутрішнім осмисленням, переживанням, міркуванням героїв, які ми бачимо у їх вчинках і словах.

Корній Каневич, Білий Медвідь, - митець. Він прагне до вічного, до краси, до самовираження, до удосконалення, до ідеалу. Але він байдужий до сім'ї, черствий, неправильний.
Він жив лише своїм мистецтвом. Коли дружина благала продати незакінчену картину, він відмовився, хоча сім'ї були потрібні гроші, щоб вилікувати сина Лесика. Білий Медвідь думав лише як на білому обличчі хлопчика і Рити побачити «ту саму рисочку туги», написати пензликом їх страждання. «Страждання на полотні важніші, ніж живі...»

А з яким запалом він писав картину з трупика сина!
Рита, Чорна Пантера, - дружина Корнія Каневича. Вона всіма силами намагається врятувати синочка Лесика.
Благає допомоги у Медвідя, але той «не чує». Вона у розпачі кидається до Мулена, але повертається. Повертається і піклується про сина, плекаючи надію на порятунок, на видужання. Синочок помирає.. Вона божеволіє... Кидається позувати до полотна чоловіка, а ввечері підливає у ліки йому і собі отрути. Вони лягають і «усі троє- одно...». Помирають...

Ще мене вразило те, що герої шукають винного у смерті хлопчика. Я вважаю винними їх обох. Я засуджую їх байдужість, невідповідальність і невміння погодитися з іншим, знайти раціональний та правильний вихід із ситуації. Білий Медвідь міг би поступитися своїм мистецтвом для життя єдиного сина, а він ще вимагав від дружини того, щоб вона пішла до Мулена і продала своє тіло. Він хотів, щоб у нього з’явилися гроші, але, на жаль, не на ліки Лесику, а на фарби та пензлики. Корній прагнув до краси, а сам діяв як бездушний, безсердешний чоловічок.

Винна і Пантера. Вона могла б кинути все, погодитися із пропозицією Янсона, що давав грошей, і поїхати з сином на лікування.
Так, важко, але був би шанс...
Вони самі його загубили, бо шукали «щось інше, щось нове...»

Неаби яку роль у житті подружжя відігравали інші,чужі люди. На превеликий жаль, їх оточення тільки шкодило їм та впливало пагубно... Прикладом можуть слугувати часті візити Сніжинки. Вона пропагувала життя заради радості та мистецтва , вільне та легке життя без сім'ї, без дітей. Ця дівчина «кружила» біля цієї родини і не давала їм спокою, не давала залишитися на самоті і вирішити проблеми. Усі «друзі» жили за такими самими переконаннями, як і Сніжинка. Вони завжди сиділи у кафе, пили, гуляли, заводили непорядні стосунки і підносили мистецтво, вважали себе митцями, хоча відверто були не талановиті.

Я вважаю, що теми твору дуже актуальні у наш час. Реалізація людини у житті, у суспільстві, у роботі, у творчості, стосунки між дружиною та чоловіком, між батьками та дітьми, людина у складній ситуації - це теми вічні та завжди актуальні.

На мою думку, автор хотів показати читачам які різні люди, як відчувають по-різному світ, чого прагнуть, як себе повядять.
Я гадаю, що кожен, хто прочитав п'єсу, буде мати різні погляди на вчинки та слова героїв, кожен замислиться.

Але я знаю точно, що ця п'єса не залишить нікого байдужим.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :

середа, 22 лютого 2017 р.

Твір на тему:"Що таке щастя?" (за твором В.Винниченка "Момент")

«Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість»

Історія новели «Момент»  справді психологічно витончена й прекрасна, але й печальна, адже герой новели залишається наодинці з мукою осиротілого щастя, яке спалахнуло було на мить і зникло разом із чарівною панною (звідси й назва — «Момент»). Отже, письменник порушує проблему щастя — наскрізну проблему своєї творчості.

Сюжет, як того й вимагає жанр новели, динамічний і напружений. Герой зустрічається з панночкою в клуні перед спланованим нелегальним переходом через кордон. Панночка так само тікає від переслідування поліції. Герой закохується в дівчину — і читач стає свідком народження й розвитку високого почуття. Молоді люди переживають страшний, екстремальний момент: перебігаючи прикордонну смугу під обстрілом, вони уникають смерті і як переможці святкують радість життя: «Це було торжество двох великих кузьок; це був вихор життя, який замітає все сміття — “не треба”, “не можна”; це було щастя крові, мозку, кісток; це було найвище щастя народження, народження не з сліпими, а з одвертими (розплющеними. — Авт.), видющими очима душі».

У творі використано потужний арсенал імпресіоністичних засобів. Кольористика тексту концентрує сонячні барви, лісову зелень, небесну блакить; багатство зорових і слухових образів увиразнює пейзаж, творить тло, на якому розгортаються події в новелі.Штрихова імпресіоністична техніка передачі вражень головного героя (а розповідь ведеться від першої особи) піби виплітає малюнок душевного стану закоханого. Усе навколишнє читач «бачить» і сприймає через внутрішній світ героя.Момент щастя — миттєвий: закохані тут же розлучаються навіки, адже щастя, за Винниченком, — це «свободна воля», воля від тягаря й обов’язку, що є наслідком трішалих стосунків. Справжнє щастя — у миттєвому захваті.

У новелі проступає відверте протиставлення усталеної, традиційної моралі з ґі суворими, а то й пуританськими, приписами і природності, принадності щирігх почуттів двох молодих людей. Емоційно звучить у творі піднесений і мінорний водночас апофеоз великому, прекрасному процесу життям, частка якого і ліс, і бджоли, і пташки, і юнак та дівчина, які ніби розчиняються в зеленому рухливому царстві природи.І вже в наступних рядках автор ніби протиставляє незайману природу, її прекрасне життя людській моралі як чомусь протиприродному, обтяженому умовностями, лукавістю.

Спалах почуттєвої любові в природі — найвищий момент буття. Людина ж перетворює свято кохання на побутовий елемент щоденного життя. Звідси й оцінка: «Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість». Ідеальну модель поведінки всього живого в природі Муся окреслює так: «Єсть якісь метелики. Вони вмирають серед кохання». Пропозиція панни скористатися цією моделлю, перенісши її з рівня біологічного на рівень духовний («наше кохання повинно вмерти зараз»), з розумінням сприймається героєм. Муся стає Дамою, а юнак благочестивим, шляхетним лицарем: «Я схопив краї її сукні, поцілував і випустив».

Авторська ідея очевидна: усе, що природне, є прекрасним.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :

вівторок, 21 лютого 2017 р.

Твір на тему:"Мої враження від поезії М.Некрасова"

Микола Олексійович вніс великий вклад у розвиток всієї російської культури й суспільної думки, будучи редактором двох кращих демократичних журналів XIX в.- «Сучасника» і «Вітчизняних записок». Потрібно було мати неабияку мужність, блискучими організаторськими здатностями, талантом справжнього журналіста, почуттям високої громадянської відповідальності, щоб у небачено тяжких умовах підтримувати існування журналів, без яких діяльність багатьох видатних представників російської літератури й критики не могла б виявитися досить повно й широко.

Творчий, громадський і художній інтерес до літератури як до області мистецтва та освіти зародилися на зорі XIX століття, яке величається в класичній літературі високим титулом – золоте століття. Ця літературна епоха ознаменувалася розквітом української словесності та словесності інших народів. Література сприймалася не тільки як область художнього та народної творчості, наповнена яскравістю образів, повітряним красномовством і багатством слова, вона служила мудрим найчистішим джерелом для культурно-духовного розвитку, вдосконалення та збагачення внутрішнього світу людей. Вона проливалася світлом істини на існуючу дійсність, вона була найпотужнішим двигуном розвитку суспільства, впровадження передових ідей боротьби за велике майбутнє.

Грізна буря історичних подій – скасування кріпосного права, буржуазні реформи, становлення капіталізму, важкі війни, – що випала на частку багатостраждальної України в цей період, знайшла своє відображення в творчих працях українських та зарубіжних поетів і письменників. Справедливість їх ідей і поглядів значною мірою визначала громадську свідомість того часу, від чого завоювали вони авторитет серед простого народу.

Багата спадщина класичного літературного мистецтва передавалася з покоління в покоління, створивши передумови для подальшого розвитку та просування літератури. Щодо зарубіжної поезії, то золотим піком другої половини XIX століття височіла творчість Миколи Олексійовича Некрасова (1821-1878). На прикладі його творів можна добре охарактеризувати усю поезію того періоду. Нагальною проблемою його поетичних творів були тяготи трудового народу. Насиченістю образів, силою, багатством і художністю слова Некрасов прагнув донести до освіченого читача, який має матеріальний достаток, сенс і глибину скорботи, злиднів пригнобленого соціальною нерівністю народу, поставити на величний п'єдестал справедливості простого селянина. Саме ця ідея лягла в основу поеми «Кому на Русі жити добре». Поетична діяльність Н.А.Некрасова була не тільки професією, вона набула відтінку патріотизму, святенності громадянського обов'язку і покликання перед своєю країною.

Поряд з поетичною діяльністю Н.А.Некрасов займався власною видавничою діяльністю. Під його керівництвом видавалася більша кількість періодики, серед якої особливою популярністю користувалися журнали «Современник», «Вітчизняні записки». На сторінках цих журналів вперше опублікувалися літературні статті і твори багатьох поетів, письменників і критиків, які з часом стали знаменитими.

Таким чином, лірика другої половини XIX століття відрізняється різноманітністю тем, літературних напрямів і великою кількістю обдарованих поетів.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
Loading...